Іван Самойлович

Козаки об'еднувалися на пiдставi родинних зв'язкiв, соцiального (серед старшини було багато вихiдцiв iз дрiбноi, але гордовитоi шляхти) або географiчного походження (особливо видiлялися запорожцi). Зрозумiло, що за таких обставин кар'еру робили або видатнi полководцi, яким був, наприклад, Іван Сiрко, або люди розумнi й пiдступнi, як-от його антипод – Іван Самойлович.

З перших звiсток про службу Самойловича у Вiйську Запорозькому[1 - Вiйсько Запорозьке – офiцiйна назва гетьманськоi держави, хоча Запорожжя входило в нього як автономiя, а столицею була не Сiч.

Інодi, щоб вiдрiзнити гетьманських козакiв вiд сiчових, перших називали «Вiйськом Запорозьким городовим». – Прим. автора.] вiдомо, що вiн певний час був сотенним писарем у Красному Колядинi. Найпевнiше, мова йде про початок 60-х рокiв, коли Украiну вже подiлили надвое. Однак полiтична межа, що пролягла по Днiпру, аж нiяк не була нездоланна – i громадянська вiйна не вщухала. Так, у сiчнi 1662 р. кримськi татари пройшли (мабуть, Лiвобережжям) майже до Брянська. Улiтку того ж року козаки Юрiя Хмельницького за допомогою полякiв ледь не захопили Переяслав i Кременчук.

Для поповича з Ходоркова щасливi часи настали за гетьмана Брюховецького, при якому всюди верховодили запорожцi. Самойлович одержав чин значкового товариша i почав доволi швидко просуватися вгору. Значковi товаришi, офiцери рангом нижче сотникiв, вiдали малими полковими прапорами («значками», мовою того часу) i пiдпорядковувалися безпосередньо полковникам.

У полку iх бувало тридцятеро чи навiть бiльше.

На щастя Самойловича, його помiтив генеральний писар Степан Потребич-Гречаний. За сприяння цiеi впливовоi людини вiн одержав сотницьку посаду у Веприку (пiвнiч сучасноi Полтавськоi областi), мiстечку, що належало до Зiнькiвського полку (на початку 70-х pp. перейменованого в Гадяцький). Через багато рокiв Іван, уже гетьман, вiддячив старому Потребичу-Гречаному тим, що подарував йому село Римарiвку та уряд гадяцького полкового суддi (що його за якийсь час вiдiбрав).

Маемо вiдомостi про те, що в першi роки правлiння Брюховецького молодий попович iздив як гетьманський посланець до Москви – одвiз полонених для допиту керiвниковi Приказу таемних справ Дементiю Башмакову (дяку, боярам цар той приказ не довiрив) i одержав за це нагороду соболями на п'ять карбованцiв. У 1663 р.