На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку

І тому пастух, хоча залюбки дасть вiвцi ковтнути гнiздо ос або шершнiв, аби ii збадьорити, нiби келишком горiлки, щоб була жвава, щоб завзято шукала пашу, наймилiшого свого ягнятка не буде дражнити, не виховае так, щоб воно змiнилося, повчаючи його: «Бунтуй, ягнятку, визволися, зробися диким i сильним бараном!» Нi! Заслуханий у загадки й обiтницi, промовляе: «Ягня перемагае».

Скiлькома ж iще знаннями про овечий рiд володiе пастух, особливо про те, що утаюють тисячолiття приручення! Однак не квапиться це розголошувати.

4

Отари вiддалялися вiд Чердака, зникали за поворотом Черемошу, i долинали тiльки обривки пастуших пiсень, спiваних зумисне щораз голоснiше:

Яка ж тота полонинка – весела – весела…

Або ще:

На зеленiй полонинцi, зеленiй – зеленiй…

І ще голоснiше вже здалека:

Ой, засвiти, мiсяченьку, засвiти – засвiти —

На тi любi полонинки, на тi краснi цвiти.

І нарештi на прощання:

Будуть нашi спiваночки по горах спiвати.

А ми будем, товаришу, по свiтi блукати.

З ганку Чердака линули за отарами погляди й зiтхання, нiби не один iз жалем наздоганяв своi вiвчарськi молодi лiта. Врештi полонинська хвиля прокотилася, окремi купки вiддiлялися вiд головноi дороги над Черемошем до ii вiдгалужень, до присiлкiв i самотнiх хат на дальнiх верхах. Чимало вiдразу пiшло старим i довгим верховим плаем, що сягае аж Пiдгiр’я, до тих дивних вiйськових поселень, Березовiв, як там вони всi називаються: Березiв Верхнiй, Середнiй, Нижнiй, Баня Березiвська, що сягають ще таких поселень, як Текуча, Шешори та iншi.

Усе це шляхетськi садиби, наданi королем ще на початку 15 столiття, права на якi пiдтверджують документи, захованi по Березовах. Яка ж то таемнича мандрiвка тим старим плаем, iз володiнь кедра й жерепу в королiвство теплих буковин, з-пiд снiгу в пiдгiрськi сади, з одного клiмату в iнший! Утiм, головна хвиля походу рухалася далi, аж до розгалуження обох рiк або через перевал Букiвця до теплого Косова i навiть ще далi в долини.

Чорний Черемош, званий також Чорною Рiкою, народжуеться з безлiчi джерел, iз мочарiв, з туманiв, що безнастанно перетворюються на краплi води, i з вiчних рос, там, пiд великим вододiлом мiж трьома краiнами.

Тече вiн увесь час пралiсом, збираючи з пущ i полонин усi води цього закутка.

Рiка Чорна, бо огортае ii чорнота не кiнця i не погибелi, а сором’язливого зачаття. Що бiльше впродовж столiть черемошська пуща насмокталася свiтла з грудей сонця, то густiшою е ii пiтьма.