На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку

Перш нiж вiдчиняти брами, iх швиденько замкнули до фурдиги, тобто до арешту з кам’яних брил, який знаходився в нижньому саду. Цей трохи похмурий пам’ятник суворих часiв, ще сто рокiв тому призначений для диких нападникiв, тепер лиш iнодi використовувався для таких мешканцiв, як Брус i Смик.

Знову вiдчинили брами – навстiж, лише у цей день полонинськi стада мали доступ скрiзь. Вiтали iх ще довше, нiж людей. Корови, капризнi, як завжди, пiшли вiдразу до млинiвки, впевненi, що про них i так забудуть. Вони бродили по водi, попиваючи собi, а тим часом хлопцi й дiвчата з двiрськоi служби ганяли за ними босонiж по водi.

Тягнули кошики й корита, повнi яблук, пригощали корiв i телят. Конi та лошата юрбою пробiгли перед ганком. Їх занюхав чи почув огир зi стайнi i привiтав гучним iржанням. І вiдразу ж кiнське iржання заполонило всi подвiр’я та сади. Йому вiдповiдали пронизливими голосами усамiтненi Брус i Смик. Тим часом перед ганком коней по черзi годували цукром. Потому дiти влiзали помiж конi, якi вже скубали собi свiжу отаву з травникiв. Привабленi гамором пави збiглися з саду i повсiдалися на поруччя ганку. Насамкiнець разом iз голубами прилетiв цiлком дорiдний птах, скромно званий Пташкою. То був чорногiрський орел, якого змалку вигодовували разом iз курми та голубами.

Поволi конi рушили до стайнi, обидва сусiди, дiдич i газда Фока першими зникли всерединi дому. Скiльки б не зустрiчалися, вони не обмежувалися буденними справами. Розповiдали рiзне один одному, згадували, спомини дiдiв пригадували, проходжалися давнiми вiками Верховини.

Ходiмо за ними, не надто повiльно i не надто швидко.

Газди

Хата

1

На Святвечiр, у день Рiздва, коли вiдбуваеться Свята вечеря, людям i тваринам даеться знання, вiдкриваеться правда i передчуття таемниць свiту. Старовiцька коляда так каже про газдiв, якi облаштували i цей, i той свiт:

Як перед вiком, перед первовiком

Йдуть iз-за гори, iз-за полонини

Святi газдове, посланцi Божi.

Продираються через верхи та пущi пiд верхами, iдуть на помiч людям, земним газдам, як iх гостi, розсiваючи посвiт горами й лiсами.

А перший газда Миколай Святий,

А другий газда святий Юрiйко,

А третiй газда – сам Ісус Христос…

Описуючи працю кожного з них, як дають помiч, працюючи в полi, як научають, як рятують людей, далi пiсня оповiдае про труди i страждання Спасителя. Краплi поту Його просякають у землю або пiдхоплюе iх вiтер i несе в пущi.