На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку

Будуть великi музики гуцульськi з Жаб’я, з Ясенова i з Голiв. І будуть три музики циганськi з Буковини i Мадярiв. І жидiвська для панiв аж iз Коломиi. Будуть вiдправа i Служба Божа, будуть забави й комедii всякi, i такi вогнi будуть у повiтрi, як звiзди або свiтнi квiти. Будуть священики з усеньких гiр i польськi ксьондзи з Косова i самоi Коломиi. Будуть панове зi Львова, з Вiдня, з Варшави, зi Слободи-Ропи, з Мадярiв, з Англii i з Америки. І будуть жиди з цiлих гiр, сам рабин приiде з Косова. Будуть газди звiдусiль, люди багатi й бiднi, навiть старий Фудор Гелета, що воював був колись iз паном, прийти обiцяв.

Кожна вiра за старою правдою, по своiй мiрi, кожна на своему мiсцi, як годиться у родинi».

«Тай тому гречно, чемно вас просимо, запрошуемо! Кого побачите, просiть, усi гори просiть! Кажiть, що пан, панi дiдичка i сам Фока ясенiвський запрошуе. І будьте ласкавi, коли з iнших полонин хто зацiкавиться – переказуйте, – нехай зупиняються коло Чердака, я там до людей буду звертатися i запрошувати на весiлля».

Полонинська хода i розлучiння – то справдi свято, але весiлля все ж таки бiльше свято, лише один раз, завжди iнакше. Перш нiж люди придумали собi театри, бали, клуби, зiбрання, концерти, мали весiлля. А в гуцульських горах два-три днi весiлля, а, якщо добре пiде, весiльний тиждень, замiняе iншi забави й потреби. А що вже у тамтi роки, а ще й весiлля доньки дiдича! Вiд таких весiль ведеться лiк часу, як однi ведуть його вiд створення свiту, другi вiд Рiздва Господнього, а ще iншi вiднедавна, вiд прусськоi вiйни, крий нас, свята Покрово! Бо весiлля обiцяе новий свiт, нове життя, так як тиждень творiння, як святочний тиждень Рiздва, а вiдколи якiсь вискочки пруси, про яких нiхто перед тим не чув, скрутили бiдного цiсаря в баранячий рiг, то на кiнець свiту дуже схоже.

Мiшенники перестали звертати увагу на те, по що прийшли. Жоден не задивлявся нi на хвости, нi на коров’ячi дiйки, нi на бриндзу, анi на реваш, анi навiть на телятка, бо на все те ще буде час, а людське весiльне свято найважливiше.

Скiльки ж то рук спереду, ззаду, з обох бокiв тяглося до Фоки, а вiн сам крутився, як мiг, однiею парою рук потискав кожну руку, удiляючи всiх так ретельно, що нагадував образ косiвського майстра, не будь-яке чудо, а саме «Михайлове чудо», i, як видно з образу, чудо сердечностi. На тому косiвському образi той великий святий мае стiльки рук рiзного кольору, нiби вiн довкола обрiс гiлками й галуззям.