На високій полонині. Книга 1. Правда старовіку

Вiдносно пiзно пани (або iх спадкоемець – цiсарська Палата) взялися вимiрювати та впорядковувати лiсову власнiсть i пiд Чорногорою. На Кошерищi пiд Чорногорою тепер е рiвнi й гладенькi царинки. Ранiше доступ до Кошерища був важким, а чужим прибульцям здавався небезпечним. Кам’яниста дорiжка, що веде до Чорногори над рiчкою Бистрець, доходить до яру, що зветься Завис. Високi стрiмкi скелi, наiжаченi нависаючими каменюками, оточують яр. Там колись гора з’iхала вниз i загатила Бистрець. Стежка тулиться пiд скалою i пiднiмаеться на нанесене осипище.

Рiчище Бистреця прорiзане у басейнi зi скалистими стiнами; звуть його «костелом».

Далi, трохи вище вiд «костелу», здiймаються, нiби брама, двi стрiмкi, порослi буком кичери. Мiж ними з боку Чорногори пробиваеться глибоким i крутим яром потiк Черлений, притока Бистреця. Над тим потоком рветься у височiнь стрiмкий лiсовий плай. Це найстарший чорногiрський плай. Рокiв зо двiстi тому ним ходив до Чорногори славнозвiсний ватажко Довбуш. Довбушiв плай повертае i зникае в лiсi.

Надто несподiвано розходяться гори, раптово вiдкриваеться доступ до Чорногори i раптово щезае. Колись на кожному кроцi тут легко могли чигати засiдки. Напевно, вдосталь було й слiдiв диких звiрiв. Цей плай не охотив до погонi. Навiть набагато пiзнiше вiн не був приемним шляхом для комiсiй та прогулянок.

Натомiсть власне трохи вище за поворотом потоку Черленого вiдкриваеться неочiкуваний краевид. Золотi розлогi сiножатi, зеленi сади, що милують око. Справжнiй рай гладеньких i тихих подiльських пагорбiв, вимрiяний i начарований пастухами у цiй дикiй глушинi.

Це i е Кошерище. Високо, аж до горизонту простягаються цi яснi хвилястi поляни. Гiр та пущ не видно взагалi, наче вони кудись зникли.

Тут на початку минулого столiття газда Слiпенчук iз Криворiвнi вирубував i випалював лiси й виробив царинки. Внизу бiля устя Черленого вiн мав якусь колибу, щось на кшталт застави. В нiй зупинялися комiсii й панськi виправи. Газда щедро пригощав мандрiвникiв приготованими завчасу закусками та горiлкою.

Комiсii вiдпочивали пiсля трудiв, досхочу iли та пили. Далi в гори не пхалися i про лiси не питалися. Нiхто б iм за це не дорiкав.

Пiсля смертi Слiпенчука на це мiсце прийшов iнший рiд. Годованчуки, славнi мисливцi на ведмедiв, зайшли сюди весною, побачили гарно викорчуванi полянки i зайняли iх собi. А коли трохи пiзнiше зголосилися родичi Слiпенчука, то вони прогнали iх бартками, а для острашки повбивали iхнiх баранiв i повикидали за огорожу до лiсу.