Іван Мазепа

Частина старшини опинилося в опозицii, не погоджувалися зi змiщенням гетьмана. Іноземцi повiдомляли, що велика частина Украiни не визнала Мазепу[172 - Bushkovitch. P. 153—154.]. Вiн був навiть вимушений просити в Голiцина 4000 росiйських солдатiв, якi супроводжували його до Батурина[173 - Невiль. С. 495.]. Син Самойловича Григорiй разом з прилуцьким полковником Л. Горленком збирався шукати пiдтримки в Криму.

Портрет-гравюра гетьмана Вiйська Запорозького Івана Мазепи, надрукована вперше у нiмецькому виданнi 1704 року.

Д. Бейел.

Бунти поширювалися i серед простих козакiв, як вiдповiдь на жорстку полiтику гетьманськоi адмiнiстрацii останнiх рокiв. У Гадяцькому полку забили осавула Кияшку. Потiм жертвою став сам полковник Л. Горленко i його писар: iх, побивши, кинули в пiч, що горiла, i засипали землею ще живих. Усюди вiдбувалося побиття старшини, погрожували компанiйцям i сердюкам. Усе це вiдбувалося в тих частинах, якi не були в головному обозi, оточеному московськими вiйськами.

Залишений в Украiнi за наказного гетьмана Д. Апостол писав, що не в змозi утримати ситуацiю. Послали за допомогою до сiвського воеводи Леонтiя Неплюева. Вiн оточив бунтiвникiв, а старшина видала Григорiя Самойловича. Син гетьмана, який ще нещодавно хвалився, що проiде по всiй Украiнi в золотiй каретi, принижено кланявся воеводi й поклав до його нiг свiй полковницький пернач. Це його, проте, не врятувало, i незабаром Григорiй Самойлович був страчений Неплюевим «за зраду». Усе його майно забрав воевода. Самого колишнього гетьмана пiд сильною охороною вiдiслали до Орла, а потiм – до Сибiру.

Зауважимо, що Григорiй був страчений Неплюевим без жодного узгодження з Мазепою (ще один приклад, наскiльки обмеженою була гетьманська влада). Цi подii показали вирiшальну роль, яку вiдiгравали в Гетьманщинi росiйськi вiйська i воеводи. Показали вони й ненависть козакiв до старшини, а також те, що гетьмановi слiд було покладатися лише на сердюкiв i «компанiйцiв».

Втiм, Мазепi знову пощастило: внаслiдок бунту природним чином вiдмiнялися положення Коломацьких статей про «не замiну» старшини: «зрадникiв» слiд було покарати, i Голiцин не став цьому опиратися.

Вiддамо належне Мазепi, вiн нiколи не був прибiчником крутих заходiв. Важко сказати, що це було: природна обережнiсть або християнське милосердя. Швидше за все i те й iнше. Але полiтика Мазепи в першi роки його гетьманства – яскравий приклад стриманостi.