Іван Мазепа

Запорожцi постiйно вимагали вiд царя, в особi гетьмана, грошей за свою «службу», крiм того, при кожнiй слушнiй i незручнiй нагодi бажали особисто iхати в Москву, де сподiвалися отримати додатковi нагороди. Щоб не сваритися iз запорожцями вiдкрито, Мазепа був вимушений видавати тим, хто приiжджав грошi[198 - Листи І. Мазепи. Т. 1. № 26. С. 124; № 29. С. 128—129 i iн.], посилаючи iх до царя. Крiм того, вiн вiдправляв iм «хлiбнi запаси», причому запорожцi, за його словами, навiть не бажали самi iх забирати, а вимагали, щоб пiдводи доставлялися в Запорожжя[199 - Там же.

№ 43. С. 146.]. Мазепа часто скаржився, що запорожцi писали йому «зело непотребные слова и выговоры свои…»[200 - Там же. № 52. С. 161.].

Узагалi гетьман не довiряв Низовому вiйську i, як пiдтвердив час, був у цьому абсолютно правий. Показово, що вже в березнi 1688 року, коли запорожцi запитували його, як здiйснюватиметься похiд на Крим, Мазепа «ничего до них запорожцiв на те не вiдписав»[201 - Там же. № 29. С. 129.].

Новобогородицька фортеця.

Кiн. XVII – поч. XVIII ст.

Реконструкцiя Олександра Харлана

Виконуючи рiшення Коломацьких статей, Іван Степанович приступив до будiвництва порубiжноi фортецi, яка повинна була служити перешкодою татарським набiгам, базою для майбутнiх Кримських походiв, а також – форпостом проти запорожцiв. Із завданням Мазепа впорався блискуче, уперше проявивши своi здiбностi вiйськового стратега. 14 червня 1688 року вiн iз загоном вийшов з Батурина i прийшов на рiчку Самару, де вибрав зручне мiсце – за 5 верст вiд Днiпра, «с доступом кораблей, запасом дров и трав».

Тут була закладена Новобогородицька фортеця, що е нинi в межах сучасного мiста Днiпро. Проект був виконав голандський iнженер полковник Вазаль. Це будiвництво запорожцi небезпiдставно оцiнили як образу i «збиток»[202 - Там же. № 78. С. 201.]. Будiвництво йшло повним ходом. Сам гетьман залишався в «таборi пiд Самарою». У кiнцi липня вiн уже докладав, що «в первых числех августа та крепость станет в своем совершенстве»[203 - Там же. № 81. С. 207.].

Запорожцi не вiдразу повнiстю усвiдомили всю загрозу своiй «вольностi», що походила вiд новоi фортецi. Упродовж лiта вони тiльки ремствували, а в вереснi вже «в безумии своем кричали» на воеводу Г. І. Косагова через будiвництво мiста[204 - Там же. № 94. С. 234.]. Мазепа не без зловтiхи писав: «…учинив к Самаре поспешение прилежнiм поспехом тот город сделали что запорожцi и осмотретца не могли».