Іван Мазепа

У листопадi 1688 року, не наважуючись писати про це Голiцину, гетьман представив Шакловитому, що прибув тодi в Батурин, свого шпигуна, який повернувся з Правобережжя. Шпигун цей привiз вiдомостi про план, що був у Польщi, згiдно з яким якщо не вiдбудеться похiд на Крим, запланований на весну 1689 року (обiцяний Голiциним, як зобов’язання перед Священною лiгою), то короннi вiйська пiдуть на Лiвобережжя. Поляки вiдкрито мiркували, що Гетьманщину iм не захопити, та зате у них буде можливiсть повернути зiгнане з правого берега украiнське населення, «яких тепер гетьман запорожський (тобто Мазепа.

– Т. Я.) не пускае». Поляки мрiяли зруйнувати Новобогородицьку фортецю, причому з’ясовувалося, що до цих дiй iх пiдбурювали запорожцi «через послiв своiх»[225 - КС, 1890. № 5. С. 224.].

І в той перiод, i пiзнiше, наявнiсть «вiльних козакiв» бiля кордонiв його Гетьманщини створювала загрозу порядку i дисциплiнi, якi вiн так прагнув впровадити, вириваючи краiну з Руiни.

Посланець Палiя теж розповiв, що, будучи в Замойського, чув висловлену поляками думку про Мазепу – той, хто всi iх хитрощi упiзнав, усi iхнi плани вiдае i може про все застерiгати.

Іван Степанович не без гiркоi iронii помiчав, що полякам було б краще «когда б тут на гетманстве бiл человек простой». Ураховуючи роки, проведенi Мазепою при королiвському дворi, i його чудове знання звичаiв Речi Посполитоi, побоювання польських сановникiв зовсiм не були випадковi. Мазепа повiдомляв Голiцину, що поляки збираються докласти всi старання, «чтоб меня гетмана отравою умертвити»[226 - Листи І. Мазепи. Т. 1. № 117. С. 266.]. Знаючи про акторський талант Мазепи, важко сказати, наскiльки серйозно вiн побоювався отрути. Вiн писав, що уважно спостерiгае за всiма лiкарями, що прибувають з Польщi. Але в тому, що на його життя, а точнiше – на його булаву, робили замах, у цьому вiн не сумнiвався. Не пройшло i пiвроку з моменту отримання ним булави (як писав сам гетьман, «когда я на уряде гетманском и не осмотрелся»), а вже був зроблений донос путивльським протопопом, за свiдченнями якого призначили розшук. Мазепа вiдразу ж написав своiм покровителям – В. В. Голiцину, П. І. Прозоровському i В. Д. Долгорукому з проханням про заступництво[227 - Там же. № 36. С. 137.]. Справа продовження не мала, але восени 1688 року зробили новий донос. Цього разу нитки змови явно вели в середовище лiвобережноi старшини. Мазепу звинувачували в зв’язках з поляками, що нiбито вiн мав контакти з ними через Іскрицького (тестя Д.