Іван Франко

Вiн був ii улюбленцем, вона не залучала його до важкоi роботи в полi чи по господарству, вчила того, що знала сама. Іншi онуки чомусь не отримували стiльки уваги й прихильностi бабусi. І, як кажуть сучасники І. Франка, саме Людвiка Кульчицька надiлила Івана тим духовним аристократизмом, який вiдзначали у вдачi поета всi, хто його знав. Отже, як бачимо, рiднi люди робили все для розвитку талантiв i здiбностей малого Івана. Батько, дядько, бабуся дiлилися усiма своiми знаннями з хлопчиком, пiдтримували всi його зацiкавлення й робили все, щоб дати йому гарну освiту, вiдкрити йому новий свiт.

Якiв Франко прекрасно усвiдомлював, що його старшенькому мало початковоi сiльськоi школи, тому по ii закiнченнi (1864) вiддав сина вчитись у Дрогобич, у так звану нормальну Головну мiську школу отцiв-василiан. Вступний iспит для малого Івана закiнчився тим, що його як особливо здiбну дитину зарахували вiдразу до 2-го класу. Проте в класi треба було спочатку довести своi iнтелектуальнi переваги над паничами й заслужити авторитет в учителiв, а І.

Франко прийшов у селянському одязi, через що йому як мужицькому синовi негайно вiдвели «ослячу» задню лавку. Проте на кiнець навчального року І. Франко виявився учнем з найкращою успiшнiстю, за що був нагороджений книгою. Батько плакав вiд радостi за успiхи свого сина. Мабуть, це була остання втiха, яку доля подарувала старому: незабаром вiн помер.

За день, крiм своiх урокiв, майбутнiй письменник мiг виконати ще до п’яти завдань на одну тему, i були вони такi вiдмiннi одне вiд одного, що вчитель не здогадувався, що це робота однiеi руки.

В нагороду вiд однолiткiв Іван брав тiльки книжки. Ще школярем вiн зiбрав собi невелику бiблiотеку в 500 томiв. Пристрасть до книжок залишилась у нього на все життя. Хоча спочатку, мабуть як i бiльшiсть дiтей, Іван читав усе поспiль, без будь-якоi системи.

Книги – морська глибина:

Хто в них пiрне аж до дна,

Той, хоч i труду мав досить,

Дивнii перли виносить.

Часто iсторики лiтератури, пишучи про роки навчання І. Франка в школi, ототожнюють письменника з героями його оповiдань iз шкiльних лiт, вважаючи, що цi оповiдання мають автобiографiчний характер («Олiвець», «Sch?nschreiben», «Отець-гуморист» тощо). Сам І. Франко, вiдповiдаючи одному iз своiх бiографiв, зазначав, що його оповiдання зi шкiльних лiт мають значення психологiчне й лiтературне, а не iсторичне. «Тi лiта, – писав І.