Леся Українка

Тож при тобi, мiй друже давнiй, вiрний,

Пройшло життя дитячее мое.

Як сяду при тобi я в час вечiрнiй,

Багато спогадiв тодi встае.

‹…›

розстаемось надовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самотi нiмiй,

А я не матиму де дiтися з журбою…

Прощай же, давнiй, любий друже мiй!

«До мого фортеп’яно»

Сьогоднi фортепiано Лесi Украiнки знаходиться в домi-музеi письменницi в колодяжному. його доглядають, настроюють, i iнколи воно нiби прокидаеться i знову звучить у маленькому Лесиному будиночку, як звучало ще за ii життя.

Перша публiкацiя. Псевдонiм

У 1884 роцi в сiм’i косачiв народився син Микола. Того дня в маетку родини гостював давнiй приятель, якого Леся за власною iнiцiативою взялася зайняти чим-небудь, коли у матерi почалися пологи. Страшенно хвилюючись за маму, дiвчинка разом з сестрою Ольгою повела гостя гуляти до лiсу i була щаслива, коли, повернувшись, дiзналася, що з матiр’ю та дитинкою все гаразд… У родинi хлопця найчастiше називали Микось, але були також iншi ласкавi iмена: Миколичка, Микунька, кох, кохiня.

Цього ж року в Лесi почала болiти нога, i бiль цей вiд того часу й до операцii в Берлiнi майже не припинявся, то злегка нагадуючи про себе, то надовго вкладаючи дiвчину в лiжко.

У кiнцi 1884 року в журналi «Зоря» з’явилися першi публiкацii Лесиних творiв, це були вiршi «Конвалiя» i «Сафо». На iх оприлюдненнi наполягала мати, вона мало не силомiць (як згадували рiднi) здобувала iх у дочки, яка нiчого друкувати не планувала.

Лiтературнi псевдонiми для дочки й сина обрала Ольга Петрiвна: Леся Украiнка й Михайло Обачний. Натхнена матiр’ю й пiдтримана першою публiкацiею, Леся продовжувала працювати над своiми творами i вже наступного року написала поему «Русалка», вiдгуки про яку були критичними, але цiлком схвальними для юноi поетеси.

А от здоров’я зовсiм не радувало: хвора нога дошкуляла постiйними болями, якi загострилися так, що поставили дiвчину на милицi. Через деякий час вона не могла вже й пересуватися.

Для лiкування ноги Ольга Петрiвна з дочкою поiхали в Литву, в друскiнiнкай, але курорт мало чим допомiг Лесi. У листi до бабусi, який Леся писала, повернувшись додому, вже видно ii сформований сильний характер. Дiвчина розповiдала, здавалося б, про все: про те, що рука вже зовсiм не болить, що iй дуже хочеться навiдати Михайла, який давно не був удома, – але про хвору ногу вона не згадала й побiжно, мiж iншим, щоб не турбувати любу бабуню.