Леся Українка

Дитячою мовою це значило щось тонке й довге, а Михайло тодi був i справдi височенький i тонкий, особливо в гiмназiальному мундирi. Пiзнiше дивним словом «кна-кна» в родинi називали всiх молодих хлопцiв. До речi, прiзвиська й ласкавi iмена давалися не лише дiтям, але й майже всiм рiдним людям та добрим знайомим. Наприклад, Петро Антонович iнколи називав дружину Люня, а ольга Петрiвна свого брата Михайла Драгоманова – Мака, Мачина.

Пiсля народження доньки ольга Петрiвна була виснажена i фiзично, й нервово. Ие маючи змоги самостiйно годувати дитину, жахливо почуваючи себе, вона поiхала за кордон, до брата Михайла драгоманова, лiкувати анемiю.

Маленька Леся залишилася на руках батька, бабусi й тiтки. Для дитини не вдалося знайти мамку-годувальницю, тому ii годували штучно, але на той час цей спосiб харчування був такий недосконалий, нерозроблений, що дитинка весь час хворiла i, якби не завзятiсть i наполегливiсть батька, який узяв вiдпустку спецiально для того, щоб доглянути Лесю, могла би пiти з життя. Петро Антонович почав пильно виконувати всi лiкарськi приписи й досяг того, що Леся не лише залишилася жити, а й зовсiм одужала та навiть поправилася.

Крiм домашнього iменi Леся, що згодом стало вiдомим на весь свiт, Ларису часто називали Зея, Зеiчок, Зеiсок. Так прозвали ii, побачивши в iлюстрованому каталозi малюнок кукурудзи, що звалася «зея японiка». Це була ясна, тоненька, височенька рослинка. Леся була чимось подiбна до неi. Іван Дмитрович Шишманов, чоловiк старшоi дочки М.

Драгома-нова Лiдii, жартома прозивав Лесю по-болгарськи – Байбук. Сама ж Лариса Петрiвна за вiчне подорожування називала себе Boule Vagabonde (клубочок-мандрiвничок).

Зустрiч iз дядьком

У 1876 роцi Михайло Петрович Драгоманов мав виiздити за кордон (Вiдень, Женева, софiя), i Ольга Петрiвна приiхала з Михайлом i Лесею до родини брата, щоб наостанок побути поруч з ним. Леся добре запам’ятала дядька, проводи його за кордон, пiснi, що спiвалися на прощання… А на початку лiта написала першого в життi листа до Драгоманових.

Саме для цього дiвчинка навчилась писати, попросивши матiр показати iй лiтери та розповiсти, як вони складаються.

Лiто 1876 року мати з дiтьми провели в селi Жаборицi на Звягельщинi. Саме там п’ятирiчна дiвчинка почула розповiдi про мавок, лiсовикiв, русалок. Саме там образ мавки зачарував ii «на весь вiк». Цього року сталася ще одна визначна подiя: Ольга Петрiвна купила для Лесi в Киевi рояль Л. М. Дра-гомановоi.