Леся Українка

Подруга Лесi, Людмила Старицька-Черняхiвська (дочка Михайла Старицького), завжди пiдкреслювала перевагу косачiвських дiтей у вихованнi та знаннях: «Як дiти, що виховувалися не в гiмназii, а вдома, Леся i Михайло були далеко серйознiшi й освiченiшi за нас. Одрiзнялися вони вiд нас i мовою, i одягом… Все свiдчило про вищий рiвень Лесиноi освiти i взагалi про вищий настрiй ii душi». Мати завжди робила так, як вважала за потрiбне, i саме через це Михайло почав навчатися з 5 класу гiмназii. А от Лесi де-небудь вчитися зашкодила недуга.

Батьки завжди добирали дiтям добрi книжки, вчили забавок, виховували власним прикладом, щиро розповiдали про свiт i людину, про поведiнку й мораль, про рiзноманiтнi життевi явища. Не шукаючи й не чекаючи порад i пiдказок, не перекладаючи виховання на освiтнi заклади, навчали дiтей так, як знали i вмiли. Улюбленими книжками Михайла й Лесi були «Мифы классической древности» Штоля, «Сербськi народнi думи й пiснi» в украiнському перекладi М. Старицького, кiлькатомне видання про подорожi мандрiвникiв, яке дiти називали «Дикi люди», та кiлька томiв «Трудiв» П. Чубинського.

Ольга косач-кривинюк згадувала, що старший брат, навчаючись, часто залишав якiсь справи й завдання «на потiм», але встигав усе зробити завдяки своiм здiбностям. А от Лариса «…тихенько й спокiйно, напосiдливо й невiдкладно робила, що треба “сьогоднi”, не вiдкладаючи “на завтра” коли щось чи хтось заважав iй поробити завдання вчасно, то сидiла допiзна, а таки робила iх, хоча мама часами й сердилась за це й докоряла Лесi, що псуе собi здоров’я пiзнiм ляганням.

Всi вчителi й учительки бували дуже задоволенi з Лесиноi роботи i хвалили ii здатнiсть i пильнiсть».

«Надiя»

Перший вiрш Леся написала в 1880 роцi, коли ii тiтку Олену Антонiвну заарештували в Петербурзi. Цей арешт був непорозумiнням, причиною його стало неправильне тлумачення почутого, не тi слова, сказанi не в тому мiсцi, але наслiдки були сумнi – заслання до Сибiру.

Леся так гостро переживала арешт «тьотi Єлi», що невдовзi створила поезiю «Надiя»:

Нi долi, нi волi у мене нема,

Зосталася тiльки надiя одна:

Надiя вернутись ще раз на Вкраiну,

Поглянуть iще раз на рiдну краiну,

Поглянуть iще раз на синiй Днiпро, –

Там жити чи вмерти, менi все одно;

Поглянуть iще раз на степ, могилки,

Востанне згадати палкii гадки…

нi долi, нi волi у мене нема,

Зосталася тiльки надiя одна.