Марко Вовчок

У червнi цього ж року батько помер, а мати з сином Валерiаном та дочкою Марiею переiхала до маетку своеi двоюрiдноi сестри Варвари Дмитрiвни Писаревоi. Дiти Вiлiнських залишились без батька дуже рано – Марii минав усього сьомий рiк, а двое менших братикiв були ще зовсiм маленькi. У сестри мати, переживаючи втрату чоловiка, присвячувала весь свiй час вихованню дiтей. Парасковiя Петрiвна чудово знала музику й мови, зокрема французьку, а тiтка ще й розмовляла англiйською. Допитлива, гостра на розум, Марiя швидко й легко вчилася.

Але батькова смерть забрала з собою i спокiй, i щасливе сiмейне життя. Мати, боячись залишитися без надiйного чоловiчого плеча з малими дiтьми, у 1842 роцi вийшла замiж удруге – за вiдставного унтер-офiцера Д. Дмитрiева, людину сумнiвноi репутацii, який виявився гульвiсою й жорстоким деспотом-самодуром. Отже, не дочекалася вона нi захисту, нi пiдтримки: шлюб виявився невдалим. Вiтчим зненавидiв чужих дiтей, знущався з дружини. Особливо жорстоким вiн був до крiпакiв, тому немало iх мусило рятуватися втечею. Завзятий картяр, п’яниця й гульвiса, вiн за короткий час прогайнував не тiльки своi статки, а й маеток Вiлiнських. Родичi Парасковii Петрiвни не прийняли до свого кола ii нового чоловiка й посварилися з нею. Дмитро Вiлiнський згадував про вiтчима: «Пам’ятаю бурхливi сцени вiтчима, пам’ятаю, коли з’явилася моя зведена чорнява сестричка (вiтчим був брюнет, а наш батько блондин, i ми всi трое – блондини); пам’ятаю, як ми зростали, як вiтчима хотiв убити наш крiпак Михайло-кравець; i можу потвердити, що вiд дня свого вiд’iзду сестра Марiя Олександрiвна жодного разу не була в Єкатерининському, у матерi, i для побачення з нею мати сама iздила в Харкiв та в Орел».

Харкiвський пансiон

У 1845—1846 роках, близько пiвтора року, Марiя виховувалася в одному з приватних пансiонiв Харкова. Тодi iй виповнилося вже одинадцять рокiв. Це була гарна дiвчинка з великими сiрими очима й довгою русою косою.

Недаремно стара куховарка Вiлiнських розповiдала усiм, що панночка Марiя розумниця й красуня. Вихованки пансiону з самого початку поставилися до дiвчини дещо зверхньо. А от першокласницi вiдразу вподобали добру, приязну i спiвчутливу Марiю, яка вмiла терпляче вислуховувати iхнi скарги на несправедливiсть учителiв або старших пансiонерок, розраяти, заспокоiти, по-сестринському приголубити.