Ротонда душогубців

І голова незаможникiв спитався полiтрука:

– А хiба вже суд вiдбувся, що вже говорите про кару?

І той з притиском йому зазначив:

– Ще тодi вiдбувся, коли сформувалася перша частина армii, щоб iти з Росii на украiнських куркулiв. А вас ми хотiли сьогоднi скликати, щоб ви виявили з нами солiдарнiсть. А раз вас нема нiкого, то ми тут е, щоб довести свою справу до кiнця.

– А якою ж карою ви покараете арештовану дiвчину? – спитався знов голова сiльради.

– Ми ще не знаемо. Це буде залежати цiлком вiд наших червоноармiйцiв.

Ми вирушимо вiд вас уночi. І по дорозi зупинимося для виконання екзекуцii коло сiльради…

І стурбований голова незаможникiв запитався востанне:

– А хiба можна бути справедливим до дiвчини, не спитавши в неi нi одного слова про справу?

І полiтрук, глянувши на його насмiшкувато, запевнив:

– Якби ми були справедливi до бандитiв, то вони б не були бандитами… Ми вас не силуемо. Можете й не бути на екзекуцii. Ідiть собi.

І полiтрук лишив сiльраду.

Справа розмови вiдбувалася перед вечором.

Сонце вже було за Костяченковими вербами, i тiнi вiд iх затемнювали увесь вигiн перед сiльрадою. Тiльки ще вона сама свiтилася однiею половиною причiлка, та коло неi в дворi червона пожежна машина блищала пiднятим кiнцем водокачного коромисла. І незаможник вийшов iз сiльради i, примостившись на ганку, почав чекати, що воно буде. У сiнях сидiли на двох ослонах озброенi чотири червоноармiйцi i глядiли дiвчину, заперту в холодну. І настав вечiр, потемнiла сiльрада i в ii дворi погасло коромисло на пожежнiй машинi. І один з чотирьох червоноармiйцiв пiдiйшов до незаможника на ганку i звелiв:

– Ей ти, слиш? Правалiвай атсюда…

Незаможник не зрозумiв. Тодi червоноармiець випнув наперед рушницю, неначе споготовившись до стрiлянини, крикнув:

– Правалiвай, гаварят!…

I незаможник, зрозумiвши тепер, чого вiд його хотять, вiдiйшов вiд ганку у протилежний бiк до людськоi садиби, бо вже полiтрука не було, щоб змагатися за справедливiсть. І пiд людським двором незаможник став чорнiти, неначе стовп, обгорiлий на руiнi.

І враз почулася iз-за верб маршова музика, гавкiт собак i тупiт москалiв. І незаможник швиденько покинув свое мiсце i зник мiж хатами у темноту вулицi. А музика i душ пiвтораста солдатнi зупинилася на вигонi перед сiльрадою пiд вигук:

– Стiй…

І зараз же на ганок сiльради вийшли два червоноармiйцi, кожний з лiхтарем. І залунала нова команда до озброеноi частини:

– Вiльно!.. Всi в коло!..