Ротонда душогубців

Може, Мадес iх крадькома i не вiдчиняв, може, вони були й не причиненi?.. І от сталося тяжке i неприемне, i нiчим непоправне дiло.

Тягар мовчання вiд розумiння того, що вже все майже пропаде завдяки страшному конфлiктовi батька з Мадесом, просто здавив двох людей до несамовитого оторопiння. Але все-таки i ця задушлива мара мовчанки трiснула i нiяковiння вiд дiла з кольором злочину ввiйшло у простiшi i реальнiшi межi, коли заговорив Мадес:

– Тату, ви самi повезете Івана на станцiю?..

– А хiба що?

– Та я бачу на вiзку упряж, то й запитався.

– А чого ж ти себе не запитався, чи скотина хоче пити?.. Бо ж чуеш, як реве заперта телиця… Чи воно чужа справа виднiша пiд лiсом, нiж своя пiд власним носом?

– Ну, вже вас зачепи!.. Легше сусiдову зорану гiнку переiхати, як з вами слово сказати…

Вiдповiв Мадес i повернувся, i вийшов iз сiней надвiр. Мабуть, таки пiшов до телицi, що увесь час не переставала ревти, роблячи невеличкi мовчанки. Батько сидiв на ногах i мовчав.

А тепер Іван Овсiйович, коли залишився удвох iз ним, мовчки i зважливо пробрався за столик у куток, нагнувся, узяв швайку, яка лежала коло свiжого насипу над ямкою, i вiдкопав сховане. І з бляшанки узяв свiй твiр назад у ту кишеню, iз якоi було його i вийнято. А порожню коробку закопав i вiддав швайку батьковi. Батько встав. Чого тодi Іван Овсiйович так зробив, я гадаю, що вiн би не сказав нiчого про це до ладу, якби хтось був про це спитав. Та батько, неначе знаючи, чого так син зробив, повiдомив його про цiлком сторонню справу, хоч i грунтовну для Івана Овсiйовича:

– Пiду споряджати коня в дорогу.

І вийшов… Але зараз же i вернувся з таким жалем, який у його словах бринiв скаргою на того, хто його виявляв:

– Доведеться тобi, синку, ще у мене переночувати одну нiч, бо Вигра зринула iз конов'язi i вийшла iз повiтки, i десь пiшла у хлiб. Це вже я знаю, що доведеться шукати довгенько…

Син промовчав. Таке було враження, що вiн цього й чекав. А батько тим часом потупав проз хату у широку зелень хлiбiв, що розпросторювалась навколо хати, здавалося, так далеко, на скiльки хватало сонячного свiтла.

Роздiл третiй. Маздигiн учителюе

Товариш Маздигiн був головою Куцiвського парткому i завiдуючим семилiтньою школою. Вона була обгороджена сторчовим дощаним тином. У межi цього тину входив i великий фруктовий садок, який ще колишне земство насадило. Маздигiн у цiй мiсцевостi вже пiвтора року.