Ротонда душогубців

– А яких же iм треба порядкiв?

Уже з певним заспокоенням i полегшенням спитався Маздигiн.

– Ну, про це, менi гадаеться, вам краще мусило бути б вiдомо. Але чемнiсть – це другий закон для людства пiсля всякого першого державного… Селяни i тут виправдали Марксове твердження, що живлення визначае свiдомiсть. Вони скаржаться, що Матусiвський завод не виплатив iм половини обiцяного цукру за возовицю матерiалiв на будiвництво радгоспу, а що комунi ваших незаможникiв виплатив. І вони зараз гадають те, чи не вiддали належний iм цукор вашiй комунi теж.

– Та сiдайте ось. Чого ви стоiте?

Аж тепер запропонував Маздигiн прибулому стiлець, коло якого недавно стояв комсомолець. Той сiв, i за ним сiв хазяiн на давне свое мiсце, тiльки й того, що на правiм рiжку стола уже не лежав лiворвер. І аж тепер уже хазяiн геть став вiльно говорити, не почуваючи стовiдсотковоi небезпеки:

– Дурнi вони, цi селяни. Їм кожний раз говорять у Матусовi, що цукор iм увесь належний вiддадуть, тiльки треба пiдождати, поки новий дирехтор приiде.

А вони там марудять i себе мордують, нiби цим приспiшать справу… Ото тiльки як iдете селом i побачите купку людей, то то вже там кипить мова про те, що мае новий дирехтор приiхати i виплатить iм належний цукор… Дурнi, аж крутяться… Краще б мовчали та ждали, то щось би й було, а так…

– Е-ге-ге…

Задоволено протяг Парцюня:

– То я бачу, що у ваших краях i у вашому селi не так страшно, як здаеться. Тут уже, видно, добре заглиблена революцiя. Коли так говорять у заводi, то це значить, що совецька держава виграла.

Це значить, що новий дирехтор е i що вiн селянам i гадки не мае, щоб платити. Бо селянина зроби дужим, то вiн i з голими руками пiде супроти гармат i кулеметiв… І врештi зможе й перемогти. Нi, революцiя не на те прийшла, щоб iм порядки робити… Нi-нi…

І при цих словах Парцюня витяг з боковоi кишенi пiджака папiр i подав його Маздигоновi… Той прочитав i, склавши його, знов подав власниковi з дуже чемним i трохи боязким питанням:

– І що ж би ви вiд мене зараз хотiли, товаришу?.

.

– Нiчого особливого, тiльки того, що ви уже знаете, – була вiдповiдь.

Маздигiн напружився i потягся сидячою своею постаттю наперед, неначе враз оглух вiд якогось раптового гуку i забажав конче чути кожне слово розмовця. А розмовець, не дивлячись нi на кого i мацаючи те мiсце одежi, яке було над кишенею з папером, тiльки що туди покладеним, знов почав говорити:

– Вам клопотатися нема чого.