Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

]

* * *

Батько також оплачував витрати Бен-Гурiона у Салонiках. Його юридичний бiзнес тодi йшов добре, i вiн розширив перелiк послуг парабанку.[332 - Мемуари Авiгдора Грюна, с. 9, BGA, тематичне досье 470-1-18; Лист Бен-Гурiона до батька вiд 28 сiчня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 188.] Бен-Гурiон дiлився з ним своiми успiхами. «Турецька мова не така й важка, як я гадав», – писав вiн.[333 - Листи Бен-Гурiона до батька вiд 28 вересня, 25 листопада, 7 грудня 1911 року, 28 сiчня, 28 сiчня, 12 серпня та 2 вересня 1912 року, наведенi у Erez 1971, pp.

163, 179, 183, 176, 186, 221, 231, 234.] Чотири тижнi по тому вiн вiдчув, що знае мову достатньо, щоб стверджувати, що турецька не гiдна взагалi називатися мовою. «Неможливо викласти цiею мовою жодноi сучасноi iдеi», – стверджував вiн.[334 - Листи Бен-Гурiона до батька вiд 25 листопада 1911 року та 26 липня 1912 року, наведенi у Erez 1971, pp. 176, 228.] Крiм того, Бен-Гурiон почав брати уроки французькоi.

Його вчителем турецькоi був теж студент, Йозеф Струмса, на три роки молодший за нього. Цi двое стали друзями, а за три мiсяцi Струмса перестав брати плату за навчання. Вони щодня ходили гуляти вздовж пляжу i спiлкувалися турецькою про що завгодно. Здаеться, це була ще одна дуже мiцна дружба. Вони потребували цього спiлкування. «Того року це були моi найщасливiшi днi, – згадував Струмса згодом. – Я зобов’язаний йому всiм». Бен-Гурiон писав: «Вiн був моiм учителем турецькоi мови, а я був його провiдником у життя».

Однак складалося таке враження, нiби Бен-Гурiон ненавидiв кожен день зi своiх дев’яти мiсяцiв у Салонiках. Вiн часто писав про свою самотнiсть. Першим бажанням Струмси було заперечити щодо самотностi його супутника. «Бен-Гурiон не мав потреби в людях», – казав вiн. Але помiркувавши, пiдтвердив, що Бен-Гурiон скучив за своею родиною та друзями дуже сильно i писав iм раз на тиждень.[335 - Струмса, стенограма iнтерв’ю, стоp.

9, BGA; Янаiт Бен-Цвi, стенограма iнтерв’ю, 16 листопада 1976 року, стоp. 6, BGA; лист Бен-Гурiона до батька вiд 5 лютого 1914 року, наведений у Erez 1971, p. 295.]

Листи, що вiн надсилав iз Салонiк, як i його попереднi, демонстрували рiзкi перепади настрою мiж радiстю та депресiею. У мiру дорослiшання вiн усе бiльше усвiдомлював свою психологiчну мiнливiсть. «Спершу радiснi емоцii у мене закiнчуються смутком, – писав вiн одного разу.