Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну

Залучення робочоi сили з Ємену стало актуальнiшим через масовий вiдтiк еврейських iммiгрантiв з Європи, що iхали у Другу алiю. Саме з цього приводу одного з друзiв Бен-Гурiона, Шмуеля Варшавського, було вiдправлено до Ємену. Тодi вiн був секретарем нового кварталу, який згодом став Тель-Авiвом. Вони з Бен-Гурiоном вперше зустрiлися в Явне’ел; пiзнiше Варшавський змiнив свое прiзвище на Явне’елi. Переодягнений у рабина, який шукав вiдповiдi на галахiчнi питання, вiн знаходив працездатних евреiв у Єменi й давав iм грошi на переiзд до Палестини.

[310 - Bloom 2008, p. 318ff.]

Бен-Гурiон не брав участi в цiй операцii, але захоплено пiдтримував ii. «Ашкеназькi робiтники, безумовно, перевершують еменцiв», – стверджував вiн, оскiльки вони були «культурними» i мали «ментальну перевагу», але, як вiн визнавав, лише невелика iх кiлькiсть пристосувалася до умов Палестини. Єменцi були досить рiзноманiтним «людським матерiалом». Вони звикли з дитинства до працi та не були вибагливими. «Із цих елементiв можна створити клас прив’язаних до землi працiвникiв», – помiтив вiн.

Бен-Гурiон пiдтримував iх перевезення ще й тому, що еменцi були османськими громадянами. «Ввезення еменських робiтникiв змiцнюе нашу полiтичну позицiю», – писав вiн. «Явне’елiйськi iммiгранти» налiчували понад дванадцять сотень. Багато хто з них зiткнувся з упередженим ставленням i приниженнями в краiнi. Бен-Гурiон виступив на iх захист, вимагаючи «повноi рiвностi, без виключень, нiде i нi в якому разi».[311 - Текст промови Бен-Гурiона на з’iздi органiзацii «По’алей Цiон» та «Га-Ахдут» вiд 11 листопада 1910 року; Nini 1996, p. 18ff.; Ben-Gurion 1912; Ben-Gurion 1971a, pp. 34, 324.]

У газетi Бен-Гурiон вiд самого початку зосередився на полiтичних цiлях сiонiзму – нiшi, яку вiн обрав для себе i якоi досвiдченiшi автори взагалi не торкалися. Робота у «Га-Ахдут» дала йому можливiсть зосередитися на кiлькох основних питаннях, зумовлених перспективою життя в еврейськiй державi. Вiн вважав, що знае, як розв’язати еврейське питання в Палестинi, i готувався взяти у цьому процесi безпосередню участь.

Бен-Гурiон ще не знав, як керувати. Його партii бракувало впливовостi, i вiн ще не був у нiй великим авторитетом. У цьому не було нiчого дивного. Професiйнi вмiння Бен-Гурiона були не у формуваннi нових iдей, а у iх реалiзацii.[312 - Gorny 1988, p. 75.] Але його властивiсть робити полiтичний аналiз раптом забезпечила йому позицiю експерта, гiдного уваги.