Історія чемпіонатів Європи з футболу

«Хет-Трики» – 1. Ж. Фонтен (Францiя).

Вилучення – 2.

У фiнальному турнiрi

Проведено – 4 матчi.

Забито 17 голiв (у середньому – 4,25 за матч).

Усього глядачiв – 78 958 (у середньому – 19 739).

Кращi бомбардири фiнального турнiру – В. Іванов, В. Понедельнiк (обое – СРСР), М. Галiч, Д. Єркович (обое – Югославiя), Ф. Етт (Францiя) – по 2 гола.

Пенальтi – 1.

Самий вiковий гравець фiнального турнiру – Л. Павлович (Чехословаччина, нападник) – 34 роки 92 дня.

Наймолодший гравець фiнального турнiру – Ф.

Юсуфi (Югославiя, захисник) – 20 рокiв 211 днiв.

Символiчна збiрна фiнального турнiру (версiя УЄФА)

Л. Яшин (СРСР), В, Дуркович (Югославiя), Й. Масопуст (ЧССР), Л. Новак (ЧССР), І. Нетто (СРСР), Д. Шекуларац (Югославiя), С. Метревелi (СРСР), М. Галiч (Югославiя), Б. Костiч (Югославiя), В. Понедельнiк (СРСР), В. Іванов (СРСР).

Роздiл 2. ЄВРО-1964. За пiвкроку до повторення успiху

Перший раунд. Цей жорстокий жереб!

До другоi першостi Європи, порiвняно з першою, iнтерес був уже набагато бiльшим.

Ключову роль в «визнаннi» турнiру зiграли британцi – родоначальники футболу вирiшили-таки «опуститися» до змагання з iншими европейськими збiрними у мiжсезонний лiтнiй перiод. Не сказати, щоб всi британськi асоцiацii так i кинулися за медалями та Кубком Анрi Делоне, але найбiльш вагоме слово сказали в цьому вiдношеннi англiйцi. Ех, знали б поважнi члени Англiйськоi футбольноi асоцiацii, чим це закiнчиться для iхньоi збiрноi… але не будемо випереджати подii.

Другим фактором, що сприяв розвитку Кубка Європи, стала маркетингова стратегiя УЄФА. За деякими пiдрахунками iгри фiнального турнiру Кубка Європи 1960 року побачили близько 200 мiльйонiв телеглядачiв – навiть для сучасних змагань аудиторiя божевiльна. А що вже казати про середину ХХ столiття! Європейський футбольний чемпiонат обiцяв чималi рекламнi прибутки, тому його проведенню сприяли спонсори – спочатку це були спортивнi бренди, а потiм i транснацiональнi корпорацii.

Не обiйшлося i без питання престижу. Якщо зi свiтовою футбольною першiстю було бiльш-менш ясно – як i в нашi днi, чемпiоном свiту ставала команда Бразилii або ж команда, яка обiграла Бразилiю, – то вважати себе найсильнiшими в Європi могли i хотiли з десяток команд. Це i Францiя з нестримною атакою, i найстарiша футбольна збiрна Англii, i краiни з найсильнiшими чемпiонатами, представники яких дiлили мiж собою европейськi клубнi трофеi – Іспанiя з Італiею.