Володимир Винниченко

Пiсля того, як вiн провiв пiвтора року в камерi-одиночцi, митець здiйснив спробу симулювати божевiлля та самогубство через повiшення.

Це було вiдчайдушне й складне рiшення, яке мало не спричинило справжнього лиха, бо В. Винниченка вийняли з петлi вже непритомним. Наляканi такими рiшучими дiями в’язня жандарми, хоч i поклали його до лiкарнi, але при цьому втричi збiльшили охорону, отже остання надiя ув’язненого на втечу згасла.

24 вересня 1904 року з’явився Манiфест Миколи ІІ: з нагоди народження спадкоемця престолу оголошувалася амнiстiя.

Це означало i припинення полiтичноi справи В. Винниченка, якого мали звiльнити пiсля 15 мiсяцiв ув’язнення. Однак ця амнiстiя, на жаль, не стосувалася вiйськовоi служби, i В. Винниченка перевели на пiвтора року до дисциплiнарного батальйону, звiдки вiн писав своiм друзям: «Знаходжусь в госпiталi, у вiддiленнi для нервовохворих. Надi мною стоiть табличка: «Вiльноозначений 21 сап. бат. Вол. Винниченко». Полiтична моя справа цiлком закiнчена (припинено за Манiфестом), а вiйськова моя справа не закiнчена, так як в моему батальйонi не люди, а iдiоти.

Слава Богу, що я не потрапив до дисциплiнарного батальйону, бо мене хотiли пiсля закiнчення полiтичноi справи туди вiдправити. Пiсля гауптвахти мене зараз же вiдвели до роти та оголосили, що я буду значитись рядовим до того часу, поки не складу iспита на прапорщика запасу. Як це вам подобаеться? Але я, скiльки б вони мене не тримали, iспита складать не буду.

За законом мене повиннi звiльнити в запас армii, але за таемною iнструкцiею вони повиннi мене потримати ще трохи».

Проте вже восени 1905 року В. Винниченко перебував у мiстi Львовi, якимсь дивом скоротивши собi строк покарання. Тут вiн захопився полiтичними справами партii та органiзацiею соцiал-демократичноi газети. У груднi 1905 року РУП реорганiзувалася в УСДРП – Украiнську соцiал-демократичну робiтничу партiю, а В. Винниченко став одним з ii лiдерiв.

Цi змiни були очiкуванi, оскiльки всерединi РУП не було едностi щодо iдеi украiнськоi державностi. Пiсля розколу партii бiльша частина стала називатися Украiнською соцiал-демократичною робiтничою партiею. За мету вона проголошувала лiквiдацiю самодержавства i встановлення демократичного ладу в Росii, скасування залишкiв феодалiзму в соцiально-економiчнiй сферi, вимогу нацiональноi автономii, запровадження свободи слова, друку, манiфестацiй тощо.