Петро Шелест

З 1937 року працював начальником цеху, начальником виробництва, головним iнженером Харкiвського заводу «Серп i молот», на якому працювало близько 10 тисяч осiб. Офiцiйно вiн вважався заводом сiльськогосподарського машинобудування, але була там i так звана спецiальна продукцiя (ii питома вага складала близько 45 % усього виробництва), тобто завод працював i на вiйськовi потреби. У цей час значно покращали матерiальнi умови родини Шелеста – вiн отримав добру кiмнату з усiма вигодами в упорядкованому заводському будинку на тiй самiй вулицi Іванова, 9.

Пiд час роботи на заводi Петра Юхимовича обирали членом парткому, але iз заводу йому довелося пiти. Трапилося це пiсля появи нового директора Польовського, «самодура i недалекоi людини», як напише про нього згодом Шелест. Унаслiдок iнтриг нового керiвника Шелест опинився на посадi головного технолога Харкiвського заводу № 75 (до речi, iнформацii про це в анкетах, заповнених власноручно Петром Юхимовичем, також немае). Проте це продовжувалося недовго: Шелесту запропонували перейти на партiйну роботу.

Вiн завагався, але на цей раз «партiйний прес» був достатньо енергiйним. Документи в Харкiвському мiському комiтетi КП(б)У швидко оформили, Петра Юхимовича вiдправили на спiвбесiду до Киева, де вiн уперше зустрiвся з тодiшнiм першим секретарем ЦК КП(б)У Микитою Хрущовим. З 1940 року по грудень 1941-го Шелест був секретарем Харкiвського мiського комiтету КП(б)У з оборонноi промисловостi.

У серпнi 1940 року в родинi з’явився другий син – Вiталiй. «Усе начебто йшло добре, – напише пiзнiше Петро Шелест, – але пiсля пологiв Люба сильно захворiла: не могла годувати дитину, i маленьку крихту довелося вiдправити до Днiпродзержинська до рiдних Люби.

Молода жiнка, мати двох малолiтнiх дiтей, перiодично знаходиться в лiкарнi. Їй стае все гiрше i гiрше. Вона втрачала сили з кожним днем, схуднула, заслабла. Усе це мене засмучувало. Було боляче до слiз, що Люба, колись життерадiсна, енергiйна, зараз, по сутi, стала безпорадною… Але ми обидва були оптимiстами, не втрачали вiри i надii на те, що все мине, стане на своi мiсця, все буде добре. Адже i родина у нас складалася добра».

Проте хвороба, пов’язана з перенесеною травмою хребта, прогресувала, з’явилися ознаки паралiчу нижнiх кiнцiвок. У травнi 1941 року до Харкова приiхав вiдомий нейрохiрург Микола Бурденко. Вiн три години оперував дружину Шелеста, а потiм повiдомив його, що бiль буде полегшений, але надii на одужання мало, оскiльки у Люби – саркома хребта.