Петро Шелест

Коли всi лягли спати, я вирiшив використовувати свое «мистецтво»: колись я шив чоботи, i за нiч я так майстерно заштопав порiзи, що на ранок, коли показав його Іринi (Шелест у спогадах уперто називае Іраiду Павлiвну Іриною. – Ю. Ш.), вона не могла розрiзнити i знайти порiзи – положення було врятоване».

У 1947 роцi до Петра Юхимовича почали доходити розмови про його можливе нове призначення до Ленiнграда. У липнi того ж року вiн став директором заводу № 272 МАП СРСР. У «пiвнiчнiй столицi» Росii Шелест перед цим був двiчi: 1926-го i 1934-го року.

Обидва рази приiжджав на короткий час, нiкого не знав. Але, зрозумiло, до такого крупного центру прагнув. І ось вiн у Ленiнградi. Трикiмнатну квартиру пiд номером 45 родина Шелеста отримала на Невському проспектi, 168.

Завод, яким довiрили керувати Петру Юхимовичу, був пiдприемством знаменитим, з традицiями. Наприклад, саме тут був сконструйований, виготовлений i зiбраний лiтак Ігоря Сiкорського. Але теперiшня ситуацiя була не дуже сприятлива: у колективi панував розлад, постiйнi iнтриги серед керiвного складу, що, звiсно, вело до невиконання плану виробництва.

Усе це Шелесту довелося долати. Лiтаки (конструкцii Олександра Яковлева) почали випускати за графiком, поправили фiнансову ситуацiю.

За словами самого Петра Юхимовича, в Ленiнградi йому працювалося «легко, творчо, цiкаво». Проте досить скоро йому довелося звiдти виiхати. І не з волi начальства, а за абсолютно сiмейними обставинами. Рiч у тому, що ленiнградський сирий клiмат виявився непридатним для дружини i молодшого сина Вiталiя.

Лiкарi наполегливо рекомендували змiнити клiмат. Шелест вагався, зважував, але все-таки вирiшив клопотати про переведення. Здоров’я близьких людей виявилося важливiшим за решту чинникiв та iнтересiв.

Спочатку виникла версiя про можливий переiзд на Далекий Схiд, але потiм «географiя» змiнилася: вирiшенням ЦК ВКП(б) вiд 12 квiтня 1950 року i за наказом мiнiстра авiацiйноi промисловостi вiд 17 квiтня Шелеста утвердили директором Киiвського заводу № 473 МАП СРСР.

Киiв являв собою тодi все ще сумне видовище: Хрещатик у руiнах, усюди слiди вiйни, дефiцит продуктiв i товарiв, вiдсутнiсть будматерiалiв, води, палива, електроенергii, житла. Не було квартири i в Шелеста, а тому родину його поселили в уцiлiлому готелi на вулицi Ленiна. Старший син Борис тодi вже жив окремо, вчився в Одеському морехiдному училищi.

Як i в Ленiнградi, працював Шелест на директорськiй посадi енергiйно й успiшно.