Iван Богун. Том 2

Ложе ствола, а також приклад було зроблено з дуба, ствол досить нежартiвливого калiбру виблискував добре змащеною i доглянутою крицею. Ударний крем'яний механiзм виконано з бронзи, а пановка щiльно зачинялася простим, але вкрай ефективним мiдним замком. Богун зважив зброю в руцi, пiсля чого рвучко звiв до плеча i, притиснувшись щокою до приклада, поглянув уздовж ствола. Звичайна зброя шеренгового мушкетера, без прицiлу i мушки. Проста в обходженнi i надзвичайно ефективна при застосуваннi залпом у кiлькасот мушкетiв.

– Добре, – вiн вiдклав мушкет i поглянув на зарослого рiдкою рудуватою щетиною парубка в поношеному пiдряснику i чорному повстяному капелюсi, котрого натяг мало не на вуха. – Пиши, скiльки й чого отримано, а потiм пiдготуеш окремий реестр, де й розпишеш: кому i яку зброю видано.

Рудий послушник, котрого Михайло Нечипоренко розшукав кiлька днiв тому серед натовпу новоприбулих селян з Подiлля, доручивши йому обов'язки писаря, шморгнув носом, пiсля чого кiлька секунд сидiв мовчки i лише тодi махнув головою на знак згоди.

Іван уже звик до його повiльного темпу життя, тож не дивувався, навiть коли той вiдповiдав на запитання через чверть години, пiсля того як воно було поставлено. І хоч вiн iнодi не мiг стримати усмiшки вiд такоi неспiшноi поведiнки Гавриiла (як той сам себе назвав пiд час знайомства), замiнювати його не поспiшав – хлопчина досить вправно виписував лiтери, майже не роблячи помилок. Нарештi Гавриiл взявся за гусяче перо, мокнув його в каламар i почав зосереджено виводити щось на невеличкому аркушi паперу.

– Непогано, – звернувся Іван до Нечипоренка, котрий знаходився поряд, розвалившись на лавi з кухлем квасу в руцi. – Якби кожному козаку пiхотноi батави такий мушкет, ми, думаю, легко б заткнули за пояс i нiмецьких, i голландських мушкетерiв.

Михайло замахав перед собою лiвою рукою, виказуючи протест:

– Але я зробив все, що лише був у змозi зробити! Та мене й так вже декотрi розумники за мое дбання про iнтереси нашоi сотнi хотiли на арканi до Нечая тягти! Я, мовляв, iх обдiлити надумав, усе найкраще до Богуновоi сотнi! А я що?! Ми i пiд час бою заднiх не пасли, он скiльки здобичi на загальний дуван принесли!

– Чого ж не потягли? – звiв очi Богун.

– Куди? – осавул у запалi забув про першу частину своеi полум'яноi речi.

– До Нечая.

Михайло презирливо пхикнув.

– Це мене до власного кума?

– Ясно… Я тобi, осавуле, не дорiкаю. Так, думки вголос.