Iван Богун. Том 2

– А що ти, пане Зарудний, скажеш про двадцять тисяч козацькоi пiхоти, двадцять тисяч татарськоi кiнноти i двадцять шiсть гармат?

– Добре вiйсько.

– Я хотiв би, щоб про його кiлькiсть якнайскорiше дiзналися в польському таборi. У тебе е для цього можливостi?

– Думаю, знайдемо, – вiдповiв жовнiр. – Цi цифри е правда для нас чи тiльки для полякiв?

– Правда для всiх. Зроби це ще сьогоднi. А як щодо польських сил?

– Вони не змiнилися. П'ять тисяч кiнноти, тисяча шiстсот найманоi пiхоти при сорока гарматах.

Але то лише лицарство i жовнежи. Ще чотирнадцять тисяч обозноi челядi, котрих поляки нiколи не вiдносили до вiйська.

– Що не заважало челядинцям отримувати немало перемог для своiх панiв.

– Не сперечаюсь. Але не про це зараз. Вони наляканi, хоча всiма силами намагаються того не виказати.

Хмельницький сiв за стiл i вперся пiдборiддям у складенi в кулаки долонi.

– Ми пiдiйшли до того, задля чого тебе покликано, Самiйле.

– Радо вислухаю вашу ясновельможнiсть i обiцяю виконати все, що в моiх силах.

– Твоя мiсiя дуже непроста, але для нас життево важлива. Ти мусиш зробити так, щоб Потоцький вийшов з Корсуня, не прийнявши битви. Зможеш?

Зарудний деякий час мовчав.

– Спробую. Є деякi важелi.

Хмельницький дивився на нього повним задуми поглядом.

– Я знаю, про що прохаю, друже. Але знай i ти: здiйснивши це, ти зробиш справу, яка не пiд силу великому i добре озброеному регiменту. Ти один. Але, можливо, вона буде коштувати тобi життя…

Жовнiр посмiхнувся:

– Наше життя – лише гра, як сказав один вiдомий англiець.

Я готовий на це.

Хмельницький рвучко пiднявся.

– Не смiю затримувати пана жодноi хвилини. Повiдом менi про все, як тiльки видасться можливiсть.

Через чверть години козаки полку Мартина Криси здивовано супроводжували поглядом замотаного з нiг до голови в чорне сукно вершника, який у супроводi Максима Кривоноса, самого Криси i кiлькох найзначнiших старшин вiд'iздив у поле, взявши на пiвдень вiд напрямку руху вiйська. Простодушнi козаки не розумiли – хто ж ця людина, у почтi в якоi перебувають одразу два полковники козацького вiйська…

* * *

По обiдi п'ятнадцятого травня, коли вiд корсунських позицiй коронного вiйська козакiв вiддiлювали всього кiлька миль, вiд похiдних колон у черговий раз вiд'едналися комоннi частини полку Максима Кривоноса.

На цей раз iх очолював сам полковник. Завдання, покладенi на Кривоноса, були надзвичайно важливими, тож вiн не ризикнув перекласти iх на плечi пiдлеглих.