Iван Богун. Том 2

Хiба лицарськi традицii дозволяють нам, потомкам найшляхетнiшого польського лицарства, думати про вiдступ перед ордами варварiв i ваших учорашнiх хлопiв? Чи не палючим соромом будете пройнятi ви всi, коли малжонки вашi, малолiтнi дiти i старi батьки запитають: чому не захистили iх тут, чому, немов боягузливi вiвцi, кинулися самi пiд захист мурiв польських мiст, допустивши до них запорожцiв i татар?

– Ви забуваетесь, пане Калиновський! – заверещав коронний гетьман. – Я, слово гонору, не дозволю таких висловлювань у моiй присутностi! Ви не серед натовпу мiщан, проше пана, ви виголошуете промову в колi командирiв коронного вiйська, несправедливо звинувативши iх у боягузтвi!

Калиновський пiдхопився на ноги.

– Я проголошую боягузами лише тих, хто хоче показати спину натовпу смердючих хлопiв, маючи за обов'язок iхньою кров'ю змити плевели бунту з доброго зерна слухняних пiдданих корони. Тих, хто висловлюеться тут за вiдступ!

– Проше?!

– Так, пане Потоцький, я не помилився.

Потоцький кiлька хвилин мовчав, не наважився порушити тишу й нiхто iнший.

Нарештi пан Миколай перевiв подих i мовив тоном, який не терпiв протирiч:

– Питання гонору ми з вами вирiшимо пiзнiше за допомогою шляхетського суду. Натомiсть тепер кажу вам: ви лише польний гетьман. Але навiть з огляду на це я не маю намiру використовувати свое службове становище – рiшення, котре ми приймемо цього вечора, буде спiльним i добре обдуманим. І якщо коронне вiйсько завтра й покине Корсунь, це буде не рiшенням Миколая Потоцького, це буде бажанням загальноi бiльшостi присутньоi тут вельможноi шляхти.

Рiч Посполита – парламентська республiка. Подобаеться це вам чи не подобаеться. Тож прошу бути бiльш стриманим у висловлюваннях, пане Мартине.

Калиновський посмiхнувся крижаною посмiшкою.

– Республiка? Чудово! Але навiть Римська республiка пiд час життево важливих вiйн обирала собi диктатора. Пана Потоцького щось утримуе вiд прийняття на себе такоi ролi?

– Так.

– Що саме?

– Турбота, яка iменуеться pro bono publico.

– Панове! Благаю вас, припинiть сперечатися, ми маемо вибрати рiшення, а не почати розкол у власному таборi! – втрутився у перепалку гетьманiв Домiнiк Заславський.

Мартин Калиновський рвучко повернувся i поглянув на Заславського. Той вiдповiв йому смiливим поглядом. Чималеньке надвiрне вiйсько у складi коронного i власне положення дозволяли йому не вiдводити очей перед поглядом коронного польного гетьмана.

– Добже! – випалив Калиновський.