Iван Богун. Том 2

– А звiдки в пана впевненiсть, що у Хмельницького немае саме такого доброго провiдника? – скривив губи Бегановський.

Зарудний зiтхнув.

– Повторюю, панове: мова не йде про впевненiсть, мова йде лише про обрання найменш небезпечного виходу iз становища, яке склалося. Горохова Дiброва i е таким виходом.

– Це в разi, якщо слова поручника не вкладено йому в уста ким-небудь у ворожому таборi, наприклад Хмельницьким. Що скажете, пане Зарудний? – постукуючи кiнчиками пальцiв по дошках столу, мовив Калиновський.

Поручник пополотнiв. Рiзким рухом повернувся вiн до польного гетьмана i вхопився за рукiв'я палаша.

– Я хотiв би, – напружено забринiв його голос, – щоб пан Калиновський цiеi ж митi вибачився передi мною, або я залишаю за собою право викликати його на поединок, користуючись усiма шляхетними правами, якi менi належать! Я не подарую такоi наруги будь-кому, включаючи й вас, пане Калиновський!

Мартин Калиновський одяг на шляхетне обличчя маску презирства i вже готовий був кинути щось образливе на адресу молодого православного шляхтича, як звик це робити завжди.

І невiдомо, чим би все закiнчилось, якби не втрутився Потоцький.

– Припинiть, панове! – пiдвищив вiн голос. – Вам, пане Калиновський, давно пора б навчитися не кидати в обличчя лицарям таких обвинувачень, якщо у вас немае вагомих доказiв вашоi правоти. Отже, вони е у вас?

– Поки що жодних.

Але всяке припущення повинно обговорюватись, коли мова йде про долю коронного вiйська.

– А ви, пане поручнику, – продовжив Потоцький, – не переймайтеся пустими словами. Тепер не час для поединкiв за власну честь, тепер час рятувати честь польського лицарства.

– Тiльки це одне й керуе моiми вчинками! – палко промовив Зарудний. – Клянуся своiм чесним iменем: нiколи не зраджу я iнтересiв своеi батькiвщини! Так, я готовий провести вiйсько там, де нас не знайде жодна чата Хмельницького.

Якщо ж шановне панство не довiряе менi… – поручник швидким рухом зняв з пояса пiхви з палашем i з гуркотом кинув iх на стiл перед Мартином Калиновським. – Ось моя вiдповiдь, мостивий пане. Можете в такому випадку стяти мою голову моiм власним мечем!

На кiлька хвилин затяглася мовчанка.

– Добре, пане Самiйло, – порушив ii нарештi Потоцький.