Iван Богун. Том 2

Але мало клопоту завдали вони козакам – нашвидкуруч вимiрянi пiд час хаотичного руху конаючого ар'ергарду, вони лише затовкли поле далеко за спинами запорожцiв, i тiльки один-другий iз хоробрих сiчовикiв упав, скошений гарячою картеччю.

– Добре, дiтки, дбаете! – задоволено гукав Омелько. – Ще пригощай! Не бiйся кутi меду передати!

Зiбравши всi своi сили в единий кулак, вiн було кинувся вдруге до вагенбургу, маючи намiр розiрвати табiр з возiв, але на цей раз був зустрiнутий шаленим вогнем – одразу три рейтарськi роти вишикувались всерединi вагенбургу i вiдкрили такий божевiльний вогонь зi своiх довгих чорних пiстолетiв, що здалося – зайнялися вогнем польськi позицii.

Стиглими грушами посипались на землю запорожцi, встигнувши все ж таки вихопити з ворожого обозу кiлька десяткiв возiв.

– Назад, хлопцi, назад! – кричав Омелько, останнiм вiдбiгаючи конем вiд ворожого табору.

Кинулися назад запорожцi, i вчасно – всi вiсiм гармат ар'ергарду вдарили в них картеччю, скориставшись зупинкою табору пiд час шикування рейтарiв.

Засичала скажена картеч, та не судилося iй цього разу напитися гарячоi кровi – не донесли вони до запорожцiв своiх смертельних вiтань. З середини польський обоз, продовжуючи свiй повiльний монотонний рух, швидко посилювався возами на замiну тих, що побили i вiдiбрали запорожцi.

Омелько вiддав наказ допомогти пораненим i почав перешиковувати сотнi для подальшого переслiдування.

– Добре, ляшки-панки, ой добре, – роздував вiн нiздрi, роздивляючись табiр, який потроху вiддалявся. – Пиво було, буде ще й брага!.. Уперед, пани-молодцi! – повернувся вiн до запорожцiв, якi праворуч i лiворуч вiд нього гарячили коней. – Та тiльки тепер до возiв не добiгайте. Триматися всiм на двi сотнi крокiв вiд вагенбургу, скоро Горохова Дiброва!

Татарськi чамбули, щiльно охопивши полякiв з флангiв, продовжували лiнивий обстрiл з лукiв, не насмiлюючись пiдходити ближче…

Богдан Хмельницький спостерiгав за продовгастою потворною плямою польського табору, яка, вiдбиваючись вiд схожих з вiдстанi на комашню нападникiв, укривалась хмарками бiлого порохового диму i повiльно повзла степом до обрiю.

Туди, де за чотири версти вiд передньоi лiнii возiв, починалася глибока, поросла лiсом i густими чагарниками улоговина Гороховоi Дiброви.