Iван Богун. Том 2

Якщо ж вiн встигне залишити Запорiжжя, ти, Стефане, затримаеш ребелiю до мого пiдходу. Знай: ти будь-що повинен це зробити. За будь-яку цiну!

Стефан пiдняв на старого гетьмана погляд вологих вiд хвилювання очей.

– Я зроблю все, батьку! Я виконаю твою волю!

Пiддавшись раптовому пориву почуттiв, коронний гетьман стиснув сина в обiймах на одну лиш коротку мить. Коли вiн випростав руки, очi його дивилися твердо та холодно.

– Зроби це, Стефане, i ти вкриеш себе невмирущою славою, а Рiч Посполиту врятуеш вiд страшноi загрози.

Загрози, якоi не знала досi наша минувшина!

Кiлька хвилин по тому, як за Стефаном Потоцьким зачинилися дверi, коронний гетьман мовчки стояв, заглиблений у власнi думки, пiсля чого вирушив у куток, туди, де на стiнi висiла посвячена самим Папою iкона святого Миколи. Ставши на одне колiно, вiн звiв перед обличчям зчепленi промiж собою долонi. Довго i старанно вимовляв хрипкi шиплячi латинськi слова молитви «Domine nostre», пiсля чого прошепотiв, переходячи на польську мову:

– Урятуй цього юнака, святий Миколо, оборонець всякого подорожнього.

Помилуй його так, як помилував трьох приречених на смерть вiд меча в темницi, i дай сили витримати все, що випаде на його долю. Дай йому мiць та наснагу для боротьби з ворогом. Зроби влучною його зброю i твердим панцир, – i Потоцький тричi перехрестився за католицьким звичаем.

V

Вода за низьким облавком човна тихо дзюркотiла, вiдкликаючись подекуди сплеском невдало покладеного на неi весла. Недалекий, порослий густими чагарниками берег, який уже яскраво зеленiв на тлi жовтих острiвцiв очерету, дзвенiв вiд пташиного спiву, загадково трiскотiв сухими гiлками, якi ставали на перешкодi невидимiй з рiчкового плеса звiринi.

Кiлька разiв протягом дня, що минув, Іван помiчав на берегах багаття, невеличкi купи вершникiв та кiлька човнiв з невiдомими рибалками. І хоча в кавалькадi реестрового вiйська, яка складалася майже iз сотнi човнiв, не звертали на них жодноi уваги, всi, кого козаки зустрiчали на своему шляху, швидко i беззвучно розчинялися в берегових заростях. У Івана складалося враження, що про них у цих малолюдних мiсцях добре поiнформованi i стережуться iх, немов вогню.

Раптом вiн вiдчув несильний поштовх у бiк. Повернувши голову, побачив Михайла – наймолодшого з Нечаевих кумiв, котрих пан Данило, як i було домовлено ранiше, прислав до Богуна перед тим як зникнути iз свого хутора пiд Баром i опинитися в таборi Хмельницького на Томакiвцi.