Iван Богун. Том 2

 – Добре, Михаиле, iди на весла. Не будемо дражнити до пори. Стривай! – вiн притримав Михаила за плече. – Пристанемо на ночiвлю, знайди менi того Джеджалiя. Хто вiн…

– Кажу ж: кропив'янський обозний.

– Добре, от його i знайди.

– Зробимо! – бадьоро змахнув головою Михайло i попростував до своеi лави, минаючи веслярiв i закрiпленi всюди, де тiльки можливо було вiднайти вiльне мiсце, припаси iжi, питноi води i зброi.

Богун запалив люльку i трохи повернув стерно, яким керував, спрямовуючи човен трохи далi вiд берега, на чисту воду, де вiтрила iнших човнiв не спиняли подуву вiтру i вiн дещо допомагав веслярам.

Широкою темно-блакитною стрiчкою розлився Днiпро, вiльно несучи своi води мiж далеких один вiд одного, вкритих сивою iмлою берегiв. Стрiмкi, порослi густим лiсом схили, якi подекуди переходили в бiлястi стiни голих скель, височiли на добру сотню сажнiв над головами приголомшених грандiозним видовищем козакiв. Інодi ж навпаки – гористi береги стрiмко збiгали до низу, перетворюючись на порослi очеретами плавнi та тихi затони для того лиш, аби за кiлька миль знову здiйнятися ще вище, вкритися блакитною ковдрою соснових борiв або темно-сивими кам'янистими осипами й одинокими скелями.

На тлi такоi величавоi картини байдаки з пiднятими на щоглах бiлоснiжними вiтрилами дiйсно походили на красунь-чайок. Легкi й прудкi, вони немов на одну лиш коротку мить торкнулися водяноi поверхнi, щоб скоро знову здiйнятися на крило, заквилити i повернути груди назустрiч вiтру. Боротися з ним, одночасно насолоджуючись його свiжим подихом…

За кiлька годин до заходу сонця Богуна вiдiрвав вiд думок чайковий отаман.

– Пане хорунжий! Я волiв би перемовитися з вами кiлькома словами. Чи не були б ви такi люб'язнi перейти до мене на чердак, – гукнув вiн з носового чердака, пильно поглядаючи на Івана.

– Одну хвилину, вашмость, мостивий пане! Лише передам стерно, зачекайте, якщо для вас це не надто важко, – в тон йому вiдповiв Іван, у душi смiючись над такою багатослiвною люб'язнiстю.

 – Агов, козаче, – гукнув вiн ближньому з веслярiв. – Вiзьми стерно.

Скоро, притримуючись за канати вiтрильноi оснастки, Богун попрямував на нiс човна вузьким ходом, який було намощено над лавами для веслярiв. За кiлька секунд був бiля Розгона.

– Слухаю вашу милiсть, – напустивши в голос показноi серйозностi, мовив Іван.