Iван Богун. Том 2

Серед цiеi скупоi i похмуроi гами кольорiв рiзнилися хiба що блискучi стволи бандолетiв,[6 - Бандолет – короткий карабiн, який нагадував великий пiстолет i використовувався у кавалерii, зокрема рейтарами.] хижi леза сокир та золотi галуни на рондиках коней.

У Стефана, який iхав на чолi вiйська пiд великим гербовим штандартом роду Потоцьких, груди здавлювала хвиля захвату i гордощiв за власний статус рейментаря усiх цих пишних хоругв i рот. У такi хвилини вiн на чолi чималоi свити гнав коня чвалом вбiк вiд напрямку руху похiдних колон i завмирав, милуючись картиною могутньоi величi власного вiйська.

У вуха били бравурнi ноти вiйськового маршу, що iх старанно видували з мiдi труб та рiжкiв музики, серце наповнювалось вiдчуттям власноi значущостi, п'янким розумiнням сили й непереможностi. У пам'ятi спливали давно прочитанi рядки Овiдiя, Тацита й Светонiя Транквiла. І ось уже не двадцятишестирiчниф молодший син i надiя коронного гетьмана на чолi вiйська, нi! Вiн Гай Юлiй Цезар, який серед лiсiв Галлii веде своi непереможнi легiони до стiн Герговii, щоб покарати на горло бунтiвного Верцингеторiкса. Вiн Сципiон Африканський, якому волею долi призначено закiнчити шлях варвара Ганнiбала спекотними долинами Кампанii i схилами Альп. Вiн Септимiй Вар, що за наказом божественного Октавiана Августа даруе свiтло цивiлiзацii варварам холодноi Германii… Утiм, останнiй приклад невдалий – Септимiй Вар утратив у хащах Тевтобурзького лiсу три легiони i сам загинув, не змивши ганьби найдошкульнiшоi поразки вiйська за всю iсторiю iмперського Риму. Але така дрiбниця не спроможна засмутити Стефана. І ось вiн, зажмуривши очi, бачить, як вiн сам, сидячи в сiдлi бойового коня, на високому пагорбi швидким рухом вихоплюе з пiхов короткий меч-гладiус i спрямовуе його блискуче лезо вперед, туди, де перед темною стiною соснового лiсу чорним накипом збилися натовпи бородатих, одягнених у лахмiття та звiринi шкури варварiв. І вслiд за цим його рухом могутнiй ритмiчний гуркiт охоплюе все навколо – то зрушили з мiсця закутi в залiзо лорiк легiонери. Пiдкованими калiгами ударили вогку землю, здiйняли над головами лiси пiлумiв, вдарили ними до обтягнутих червоною шкiрою скутумiв[7 - Лорiка, калiги, пiаум, скутум (лат.) – вiдповiдно: панцир; солдатськi чоботи; дротик з чотиригранним древком; щит.] i стiною пiшли до неминучоi перемоги.