Iван Богун. Том 2

Його неприемно вразили сумнiви пiдлеглих у доцiльностi його, командуючого, рiшень. Але в душi вiн не мiг не погодитись iз Шембергом i Душинським – серед цих триклятих болiт можна втратити вiйсько не менш швидко, анiж утратив його Септимiй Вар у Тевтобурзькому лiсi. Урештi Стефан вирiшив змiнити тон iз саркастичного на пiдкреслено шанобливий:

– Вельмишановна шляхта мае знати, що я нiколи не пропускав повз вуха добру пораду мудрих людей, тож i вашi зауваження вважаю якщо не слушними, то принаймнi гiдними уваги. Отже, пане Душинський, не вiдмовте в люб'язностi взяти iз собою необхiдну кiлькiсть переяславцiв i здiйснити розвiдку на кiлька миль углиб лiвобережжя Жовтих Вод.

На щастя, вашi козаки першими почали переправу, тож готовi вирушити негайно, як тiльки завантажать на вози своi дорогоцiннi пожитки. Ми ж з панами Шембергом, Чарнецьким та Сапегою, у свою чергу, помислимо, як нам забезпечити себе вiд несподiваного нападу.

– Слухаю, – коротко кинув Душинський i повернув коня. Потоцький деякий час супроводжував його поглядом, мимоволi замiшувавшись неймовiрно чiткою i вишуканою риссю полковникового коня.

– Гей, жовнiре! – крикнув нарештi вiн крiзь зуби до найближчого герольда з почту. Той шанобливо наблизився i схилив голову. – Вiдшукай панiв Сапегу i Чарнецького. Передай iм, що я волiв би порадитись, нехай негайно iдуть сюди.

За годину, встигнувши переправити на лiвий берег Переяславський та Бiлоцеркiвський полки, а також близько пiвтори тисячi драгунiв, переправу вирiшили припинити до повернення пiд'iзду Душинського, а ще через годину спiтнiлий i вкритий з нiг до голови бризками тванюки посланець, iз стегна якого стирчала довжезна татарська стрiла, з'явився перед Потоцьким i, мляво рухаючи потрiсканими губами, повiдомив, що загiн його милостi пана полковника на вiдстанi половини милi вiд рiчки Саксаганi наскочив на великий татарський чамбул i пiд час швидкоi сутички був розбитий.

Рештки роз'iзду з важко пораненим паном полковником, вiдбиваючи атаки татар, оборонною рукою прямують сюди, пiд прикриття основних сил. Лише закiнчивши доповiдь, посланець захитався в сiдлi й неодмiнно гепнувся б на землю, якби його не пiдхопили одразу кiлька жовнiрiв. Пополотнiлий Потоцький одним рухом зiскочив на землю i зiгнувся над пораненим.

– Скiльки маемо часу? Молю тебе, лицарю, не мовчи!

Але козак не вiдповiв жодного слова. Його блiде восковою блiдiстю обличчя не виказувало майже нiяких ознак життя, а груди ледь-ледь здiймалися.