Iван Богун. Том 2

Проте, хоча задум i був у цiлому непоганим, але його здiйснення натрапило на несподiвану перешкоду – ходи швидко наповнювались пiдземними водами, тож Іван був змушений вiдкликати землекопiв. З новою силою зосередились на рушничнiй дуелi.

Захоплений битвою, Богун не одразу помiтив, як небо на сходi почало сiрiти, передвiщаючи новий день. Сонце, зробивши коло, поверталось з-за обрiю з чужих невiдомих краiв. Несло тепло своiх променiв запорiзьким степам. Помiтно посвiтлiшало. Тепер стрiльцi бачили цiлi, тож почали перестрiлюватися ще з бiльшим азартом.

Ще через годину, коли небо на сходi стало яскраво-червоним, немов пролита кров, Богун, нарештi, дав наказ вiдходити до свого табору. Козаки, ховаючись немов ящiрки у тирсу, у пасма передранкового туману, швидко, але без панiки вiдiйшли. Не забули зруйнувати i шанцi. Уже в таборi Богун пiдрахував здобич. Їi склали двадцять три мушкети, три десятки пiстолiв, п'ятдесят шабель i двi гакiвницi. Вiддавши наказ розподiлити зброю мiж новоприбулими, Іван поспiшив до Нечая. Застав того в наметi.

– А, Іване, добре, що ти вже е, зараз поснiдаемо.

Богун стомлено опустився на похiдне лiжко в кутку. Лише тепер вiн вiдчув страшну втому – швидкий сорокамильний марш i нiч без сну остаточно вимотали його, тепер натруджене тiло вимагало вiдпочинку. Нечай одразу ж помiтив його стан.

– Ти потерпи ще трiшечки. Пiсля снiданку маю намiр познайомити тебе з гетьманом. Вiн уже запитував, хто це уночi ляхам веремiю крутив. А пiсля вже вiдпочинеш. Сьогоднi, щоправда, будемо воювати.

Але, я мислю, деякий час зможемо обiйтися й без тебе.

Пiсля нехитрого снiданку, який складався з гречаноi саламахи, цибулi й копченого сала, вирушили до Хмельницького. Дорогою Нечай переповiдав останнi новини:

– Цiеi ночi перебiгли ще триста козакiв вiд Душинського i Бруханського,[12 - Олександр Бруханський пiд час означених подiй займав посаду полковника Бiлоцеркiвського полку реестрового козацтва, на яку був призначений польською владою.] з ними кiлькадесят драгунiв Чарнецького.

Так що мостивi пани скоро самi залишаться свiй табiр боронити. Уночi не надто гаряче було?

– Та нi, – знизав плечима Іван. – Вони на нас не очiкували.

– Багатьох втратив?

– Шiстьох. Усi з новачкiв. Одинадцять поранених, але майже всi на ногах, лише двое важкi.

– Могло б бути й гiрше.

– Навряд.

– Перебiжчики всi як один твердять, що Потоцький до Тугай-бея послiв шле, домовитися хоче. Розумiе, собака, що без них, чортiв нехрещених, ми слабкi доки.