Iван Богун. Том 2

Та що я бачу? Чи ти вже не радий старому товаришу та курiнному отаману, козаче? – Омелько вдавано звузив очi.

– Та Бог iз тобою, чому ж не радий? – щиро посмiхнувся Іван. – Не чекав я на тебе, навiть не сподiвався.

Омелько нарештi випустив з обiймiв колишнього вихованця i по черзi потис руки Нечаю i Кривоносу.

– Як же я можу на лежанцi боки вiдлежувати, коли тут такi справи закрутилися. Бачу, Максиме, настрашили ви ляхiв добряче, за окоп i носа не поткнуть, – звернувся Омелько до Кривоноса.

– Пiдсипали учора кутi, – недбало кинув той.

– Ну, а нинi ще й брагою почастуемо, – Омелько поклав руку на рукiв'я шаблi.

Поблизу них проiхали кiлька старшин на чолi з полковником Крисою, наблизившись до Хмельницького, вони зупинили коней.

– Ось що, Іване, – взяв Богуна за плече Омелько. – Потiм потолкуемо, розповiси менi, як ти тут жив-був. Зараз у гетьмана невеличка нарада, i я маю бути там.

– Увечерi, – хитнув головою Богун.

– Добро.

Іван повернувся i покрокував було схилом донизу, проте, зробивши всього кiлька крокiв, почув голос Нечая:

– Іване, запишись!

Богун знизав плечима i приеднався до кола старшин, у центрi якого знаходились Хмельницький i Тугай-бей.

Хмельницький, на якому, як i на Тугай-беевi, був пiд запиленим каптаном панцир, усе ще впiвголоса радився з мурзою. Тому очевидно iмпонувала така увага з боку гетьмана та козацькоi старшини – вузькооке обличчя з високими вилицями мало вираз задоволення i спокою, а тонкi, пещенi пальцi повiльно перебирали чотки, зробленi з великих рожевих перлин.

Нарештi Хмельницький востанне кивнув головою, погоджуючись у чомусь iз мурзою, i звернувся до старшини:

– Доброго дня вам, панове, радий вас бачити i всiм бажаю славноi перемоги над ворогом, – по колу пробiгло схвальне гудiння, пiсля якого голос гетьмана залунав буденно, по-дiловому. – Довгi теревенi розводити не будемо, нi до чого.

Отже, буду говорити коротко. На нинiшнiй день наше основне завдання – витягти ляха в поле, тож усi сили i хист потрiбно прикласти до того, аби Потоцький вивiв кавалерiю за межi окопу. В iншому випадку ризикуемо розбити лоба до гарматних позицiй ворога. Щеня, я маю на увазi Стефана, пiсля вчорашнiх невдач буде обережнiшим, але, якщо вiднестися до справи терпляче, по-творчому, мусимо отримати потрiбнi для нас наслiдки.