Іван Виговський

Тодi ж, у роки панування короля Владислава IV (1632—1648), Виговський став командувати хоругвою, вiдзначився у боротьбi проти «ворога святого Хреста Господня», тобто у боротьбi проти турецько-ногайсько-татарськоi агресii. У 30-х роках XVII ст. Виговський служив у луцькому гродському судi (хоча один з сучасних дослiдникiв, В. Кривошея, вважае, що тут йдеться про рiдного дядька майбутнього гетьмана – теж Івана Виговського). Його начальником, як i пiдписка Павла Тетерi, був тодi Станiслав Казимир Беневський, у майбутньому дипломат Речi Посполитоi, з котрим Виговському не раз доведеться зустрiчатися як генеральному писарю, а потiм гетьману у 50-х рр.

XVII ст. У 1635 р. І. Виговський став намiсником луцького староства, а у 1638 р. писарем при Яцку Шемберковi, комiсару Речi Посполитоi над Вiйськом Запорiзьким у 1637—1638 рр. Очевидно, тодi ж Виговський увiйшов у тiснiший контакт з Богданом Хмельницьким, тодiшнiм генеральним писарем Вiйська Запорiзького, принаймнi вони зустрiчалися пiд час переговорiв на Масловому Ставу.

Цiннi свiдчення подае згаданий вище автор «Вiршованоi хронiки». Вiн вказуе на високоосвiченiсть майбутнього гетьмана («знав польськi звичаi, ляуда, сеймовi конвокацii, хiд сеймикiв, наради посольськоi iзби») i до того ж безпосередньо вказуе на його службу у киiвськiй гродськiй канцелярii («Вiн у киiвськiй канцелярii латиною та правом вигострив язика, став вважатися (розумною) головою, невдовзi мусив знати Руських воеводств iнтриги, знаючим про все (de omni scibili)») та на досить бурхливi молодi роки, оскiльки Виговському доводилося долати небезпеки, пов’язанi з професiйними обов’язками («хоч часом не рад i не кличе, але дiзнаеться, коли його вже вибили, тому вiн мусить завжди добре охороняти свого рота, i якщо добрий язиком, то й рукою (мусить добре володiти), щоб не вилетiли зуби, до того ж мав частi сутички з ворогами»).

Приблизно у першiй половинi 30-х рр. XVII ст. Виговський бере свiй перший шлюб з Яблонською, представницею дрiбного украiнського шляхетського роду Киiвщини.

Джерела свiдчать, що вiд цього шлюбу було кiлька дiтей: сини Іван, Василь, Юрiй, Ілля, Костянтин i Станiслав та дочка Мар’яна. Остання у серединi XVII ст. була вже одружена з украiнським православним шляхтичем Михайлом Гунашевським, автором вiдомого Львiвського лiтопису, який служив у Генеральнiй канцелярii в роки Нацiонально-визвольноi вiйни, виконував дипломатичнi доручення Б. Хмельницького та І.