Св. Петро Могила

Пiсля закiнчення Львiвськоi братськоi школи, можливо з короткочасним перебуванням у Киiвськiй братськiй школi, господарич мiг продовжити навчання у славетнiй Замойськiй академii, що знаходилася в родовому гнiздi князiв Замойських – Замостi, мiстi на польсько-украiнському етнiчному прикордоннi. Гiпотеза про навчання Петра Могили в закордонних унiверситетах чи академiях при всiй ii вагомостi й нинi залишаеться гiпотезою, а твердження низки авторiв про навчання господарича у паризькiй Сорбоннi чи в якомусь iз голландських унiверситетiв поки що не знайшли документального пiдтвердження.

В усякому разi, господарич, досягнувши повнолiття, мав за своiми плечима прекрасну освiту, добре знання не тiльки рiдноi молдавськоi мови, але й украiнськоi (русинськоi), церковнослов’янськоi, польськоi, латинськоi, грецькоi, можливо, i французькоi. Поза сумнiвом, вiн наполегливо займався самоосвiтою все свое життя, колекцiонував книги, i це дало блискучi результати. Насамперед слiд сказати про глибину iсторичноi освiти господарича, який прекрасно був обiзнаний з украiнською, польською й молдавською iсторiографiею та публiцистикою, особливо ХVІ—ХVІІ ст. У своiх творах вiн посилався на цiлий шерег iсторичних праць, насамперед польських (польсько– та латиномовних), на друкованi хронiки В. Кадлубка, Б. Ваповського, М. Кромера, «Історiю Польщi» Я. Длугоша, «Трактат про двi Сарматii» М. Меховського, «Хронiку польську, литовську, жмудську та всiеi Руси» М. Стрийковського, трактати езуiта Б. Гербста, якiсь украiнськi та росiйськi лiтописи («кронику руську», «кронику московську»). Святому були вiдомi книги гуманiстiв доби Вiдродження – Н. Макiавеллi, Т. Кампанелли, Ж. Бодена й, що особливо важливо, ранньобуржуазних теоретикiв держави i права реформацiйного спрямування – Юста Лiпсiя та його учня Гуго Гроцiя. Як слушно зазначала украiнська дослiдниця, фiлософ Вiра Нiчик, серед iдей, що розвивалися в цих книгах, святий сприйняв iдеi природного права, спiльного блага, тенденцiю до зближення права й моралi, яка була спiвзвучна украiнським традицiям звичаевого права, а також iдею сильноi державноi влади, освiченого й вольового володаря.

Хоча господарич формально перебував пiд опiкою Жолкевського аж до загибелi останнього у 1620 р., вiн не проводив цей час, пасивно споглядаючи дiйснiсть. Без сумнiву, в польських панiвних колах Петра Могилу розглядали як iмовiрного потенцiйного кандидата нового поколiння на молдавський чи волоський престол, отже, перед ним були вiдчиненi всi дверi.