Св. Петро Могила

таких, як «мiркувати», «розкривати», «породжувати», «рухатися», «хитати», «грати», «орати», «збуджувати», «пропливати» i т. д. Генеалогiчна легенда, типова для того часу, виводить Могил вiд легендарного давньоримського героя VІ ст. до н. е. Гая Муцiя Сцеволи, який у ходi етрусько-римськоi вiйни пробрався до табору етрускiв, аби вбити iхнього царя Порсенну. Помилившись, вiн убив не самого царя, а тiльки його писаря. Схоплений ворогами, Гай Муцiй Сцевола мужньо тримався. Доводячи, що вiн не боiться тортур, полонений засунув праву руку у полум’я i спалив ii, не показуючи свого страждання.

Вражений Порсенна визволив героя й уклав з римлянами мир. Через це Гая Муцiя назвали Сцеволою, тобто шульгою. Сумнiвно, що ця легенда мае пiд собою якiсь дiйснi пiдстави. Взагалi для тих часiв було характерним прагнення упорядникiв генеалогiчних дерев виводити свiй рiд або рiд свого патрона вiд Юлiя Цезаря, Октавiана Августа, Александра Македонського та його полководцiв i навiть вiд бiблiйних героiв. Суттево, що сам св. Петро Могила вiрив у цю генеалогiчну легенду, i явно не без його згоди Софронiй Почаський зi студентами Киево-Печерськоi школи навiв ii в панегiрику «Євхаристiон» (1632), а згодом у передмовi до своеi книги «Небо нове» (1665) цю легенду подав й Іоаникiй Галятовський, вихованець i ректор Киево-Могилянського колегiуму, який у розповiдi про Сцеволу посилався на твiр «Хронiки всього свiту» польського iсторика ХVІ ст. Марцiна Бельського.

Молдавський генеалогiчний переказ, зафiксований у лiтописi Йона Некулче, виглядае вiрогiдним: у ходi битви з угорцями на березi р.

Серет (1486) молдавський господар Стефан ІІІ Великий втратив коня. Один з його наближених, на ймення Пурiче, вiддав йому свого коня, ще й став на колiна, щоб, спершись на нього, малий на зрiст господар швидше скочив у сiдло i продовжив битву, яка стала переможною для молдаван. За це Стефан ІІІ винагородив Пурiче й назвав його Могилою на знак того, як з малого («пурiче» по-молдавськи означае «воша») вiн став великим, як могила (курган). Певною мiрою це доводить i той факт, що в документах 1499 р. згадано чашника Могилу, який став хотинським пиркалабом, тобто намiсником, а ще пiзнiше – постельничим. Додамо, що ця посада була дуже важливою, бо Хотин стояв на тодiшньому кордонi з Польсько-Литовською державою i той, хто тримав його, не тiльки контролював схiдну Молдавiю, але й суттево впливав на долю всiеi держави.