Мир хатам, війна палацам

Темнота, неподобство, варварство! Був би в квартирi телефон, доктор негайно подзвонив би в участок! Дикунська розправа сколихнула в його лагiднiй душi всi сили благородного обурення i священного гнiву. Боже мiй, який жах! Посеред двору i серед бiлого дня! Бити рiзкою по голому тiлу! Який некультурний i в нутрi своему – жорстокий сучасний простолюд! І яка розбещена оця мiська майстровщина! Бiдолашнi сирiтки-дiти ростуть серед такого дикунського середовища! А тут ще ця революцiя – революцii доктор Драгомирецький не похваляв! – ця революцiя пiдняла з самих глибин всi низькi iнстинкти, всi аморальнi нахили! Все полетiло шкереберть, все, що було таке звичне ранiше, ще за старого режиму.

Хоча старого, царського, режиму доктор Драгомирецький теж не похваляв… Що ж буде тепер з сердешними дiтьми? Ну, Ростик, Ростислав, – бодай встиг закiнчити реальне училище. Але ж замiсть iти в полiтехнiкум i стати iнженером шляхiв вiн мусив зробитись авiатором i лiтати, Господи, Боже мiй, – лiтати! – пiд виття снарядiв i вибухи бомб! Але ж Олексаша, Олександр, – вiн же навiть не закiнчив гiмназii! З сьомого класу, в нападi надмiрного патрiотизму, пiшов у школу прапорщикiв i два роки потому наражався на небезпеку на тих вошивих позицiях. І все через ту iдiотську вiйну! Вiйну доктор Драгомирецький заперечував у принципi: вiн був пацифiст, i батько його теж був пацифiст. Добре, що пощастило тепер, пiсля поранення i Георгiя, влаштувати Олексашу тут, у Киевi, одним з ад'ютантiв при командуючому вiйськовою округою. Але що чекае на бiдолашну Маринку, Марину? Дiвчинi ж тiльки дев'ятнадцятий рiк! Звичайно, вона таки вволила батькову волю i записалась на медичнi курси, щоб пiдхопити, так би мовити, з рук старого батька прапор фамiльноi, мовляв, професii. Але ж – всi тi земляцтва, органiзацii, гуртки! Маринка бiгае по сходках, мiтингах, зборищах i ще, чого доброго, в нападi революцiйного ентузiазму впишеться в яку-небудь партiю! Господи, Боже мiй, тiльки не в партiю! Партii, якi б вони не були, доктор Драгомирецький категорично засуджував. Доктор Драгомирецький розхвилювався до краю, але дзигарi в iдальнi вдарили – за чверть восьма, – доктор ухопив свiй кашкет з двома дашками, спереду i позаду, – «здрастуй i прощай» – i ринув прожогом через квартиру, до парадного i вниз. О восьмiй починаеться в Олександрiвськiй лiкарнi обхiд, а на обхiд Гервазiй Оникiйович Драгомирецький ще не запiзнився нi разу за свое життя, навiть коли цар Микола зрiкся престолу.