Мир хатам, війна палацам

Але без рушникiв, гiльця, короваю i танцiв навколо дiжi, як це одвiку в народi повелося, – одруження, за категоричним свiдченням усього жiноцтва з Рибальськоi, не могло бути визнане дiйсним.

Мужчини зробили були спробу опиратися i висунули пропозицiю просто сiдати до столу, тiльки злiпленi будуть вареники з сиром. Однак пiд несхитним натиском дружного жiноцтва примушенi були здати позицii.

Тим-то Данило – молодий, але на правах нареченого – був, як i належить нареченому, вiдряджений наймати музики та обiйти сусiдських парубкiв iз запрошенням «на першу чарку», а також i до лаврськоi проскурницi панi Капiтолiни – за тим, що в чарки наливають.

Тосю – молоду, яка, проте, не виконала ще неодмiнних обов'язкiв нареченоi, – нагнали до хати збирати плече'вi рушники для сватiв, бiлi хусточки для свекра та дружок, а для жениха – червону квiтку до шапки. Виявилося, що пришиття червоноi паперовоi квiтки до шапки жениха руками самоi нареченоi конче потрiбне, бо означае, що вiддаеться дiвчина не з примусу, а з власноi волi й палкого кохання.

Пiсля того належно навченi були й Іван з Максимом. Йти по поважних сусiдах, кланятися i запрошувати на весiлля вони, виявляеться, повиннi були неодмiнно з цiпками в руках – дарма що обидва почувалися цiлком на силах i костурiв не потребували. Палиця в руках батька була, виявляеться, не просто ковiнькою, а – патерицею, посохом глави роду i символiзувала необмежену владу батькiв.

Тим часом дiвчата, якi були вже признанi дружками, затягли «Ой у полi та овес рясний, а в садочку виноград красний» i зрубали пiд парканом у садочку Колибердiв молоденьку чотирирiчну вишеньку, всю в бiло-рожевому шумовиннi весняного цвiту.

Таким чином, найбiльш урочиста процедура виття весiльного гiльця була розпочата. З гучним спiвом «виноград, виноградочку, просю тебе та на порадочку» красуня-вишенька була внесена в хату Брилiв, де вирiшено влаштувати весiльну вечерю. З жалiсним «просю тебе, та порадь мене, тiльки просю, та не зрадь мене» вишеньку встановлено край столу, якраз навпроти покуття, де належало сiдати молодим при весiльному столi. Мами – Марта з Меланею – першi кинули на розкiшне гiлля, де за цвiтом не було видно й молодого листячка, пригорщi хрещатого барвiнку. Пiсля того всi дiвчата – одна перед одною – почали чiпляти на пагiнцi хто букетик фiалок, хто дзвоники еону, хто барвистоi заполочi чи й паперову квiтку.