Мир хатам, війна палацам

Потiм Тося справила перемет – всiм переметам перемет, на сто гачкiв рiзного калiбру i з поводками, завдовжки теж рiзними. Данило заставляв перемет щосуботи проти недiлi i брав два пуди риби щонайменше. І Тося в цьому йому вiдважно допомагала. З куцоi Тоськи виявився неабиякий гребець, навiть проти води. Виявилось також, що й плавець з неi добрий, i не боiться вона нi глибини, нi хвиль, навiть у бурю на Днiпрi, а до того ж знаменито варить потрiйну юшку з носарiв та пшоняну кашу з таранею. Тобто, вмiла вона подiлити з товаришем яку завгодно небезпеку, а клопоти – чисто всi – перебрати тiльки на себе.

З цього й довелося Даниловi зробити висновок, що вихряста Тоська – дiвчина хоч куди, тим паче що, – це також виявилося поступово, поки риба йшла на перемет, – i обiймалась вона, така утла, а – палко…

На цьому Даниловi треба було уривати думки, бо вiд них – в передбаченнi сьогоднiшньоi ночi – сипонуло жаром ще дужче, та й Харитон з Флегонтом кепкували вже з нього за неуважнiсть: в одному дворi, замiсть «Просю вас покорно на першу чарку з нагоди мого одруження», вiн сказав – «з нагоди батькового одруження», а в другому на здивоване запитання, з ким же вiн жениться, вiдповiв: «З Харитоном на Донеччину».

На Донеччину тепер вже, видимо, треба було iхати неодмiнно. Хата в Брилiв – тiльки кiмната з кухнею, i в нiй двое старих, сестра Василинка i ще трое малюкiв. А в Колибердiв – кухня i кiмната, а в них старi та, без Тоськи, шестеро Колиберденкiв покотом на пiдлозi. Лiто ще, звiсно, можна перебути молодим i в альтанцi: «альтанкою» прозивався курiнець на картоплищi, споруджений Данилом для сторожування, – щоб своя та колибердiвська малеча не обнесла единоi на двi родини яблунi.

Ну, а як на зиму поверне? Куди його дiватись?

Турботи враз обсiли молодого мужа, хоча й був вiн ще жених.

У Тоськи он пальтечка на зиму нема. Дiвкою, звiсно, вiдсиджувалася собi вдома, а дружиною – що робити, коли, скажiмо, щось по хазяйству треба та й показати мiж людей, – яка ти така молодиця i як годить тобi та шануе тебе чоловiк?

– Ех! – понуро закляв Данило.

 – Убогому женитись…

– …то й нiч мала? – зразу ж ехидно обiзвався Харитон.

Але Данило сердито махнув на нього рукою:

– Я про те, де ж ми з Тоською тепер жити будемо, хлопцi?

Данило спинився i дивився на товаришiв i з одчаем, i з подивом, неначе тiльки зараз збагнув, що женитися саме йому, а не комусь iншому iз присутнiх.

– Знаеш, – раптом сказав Флегонт, – я вже теж подумав про це.