Мир хатам, війна палацам

Установчий «Комiтет тридцять три» – так вiн себе сьогоднi найменував – почував себе особливо певно тому, що на чолi армiй найближчих Пiвденно-Захiдного та Румунського фронтiв, а також на лiвому фланзi фронту Захiдного стояли такi бойовi, заслуженi та вiдданi вiрi, царю i вiтчизнi генерали, як Корнiлов, Лукомський, Шкуро, Мамонтов, Щербачов, Каледiн i Денiкiн.

Прийнявши рiшення, тридцять три офiцери i один цивiльний, господар дому i фундатор першого пiсля революцii монархiчного союзу, – звелися, витяглись струнко i проспiвали впiвголоса «Боже, царя храни…».

А на далекому Подолi, над самiсiнькою гладiнню наче закрижанiлих у нiчному спокою хвиль моря-Днiпра, розлитого повiнню аж до Десни, – в недавно вiдкритому «Клубi матросiв Днiпровськоi флотилii» – теж ще свiтилося, i вiкна на пристань були широко розчиненi. Пiсля щойно з неодмiнним запiзненням закiнченоi недiльноi вистави, опери «Наталка Полтавка», здiйсненоi силами найстарiшого в Киевi аматорського драматичного гуртка залiзничникiв, вiдбувалась ще нiчна репетицiя хорового гуртка.

Матроський хор посилено готувався до святкування Першого травня. Бiльшовики мiста вирiшили вийти на демонстрацiю окремою колоною – нарiзно вiд меншовикiв, есерiв та iнших буржуазних партiй, i спiвам у бiльшовицькiй колонi мав завдавати тон саме матроський хор. Розучували «Шалiйте, шалiйте, скаженi кати». Могутня пiсня боротьби котилась широкими просторами днiпровськоi луки вiд Наталки через Труханiв острiв аж на Вигурiвщину.

Спiви над Киевом зринали i тут, i там – на Лук'янiвцi, i в Голосiевi, – але вулицi киiвськi були вже пустi.

Киiв спав.

Тiльки на розi Володимирськоi та Великоi Пiдвальноi, мiж Золотими воротами – з одного боку, та кафе «Маркiз» – з другого, на низенькому вiзку, власне – невеличкiй площадцi на чотирьох колiщатах, – сидiв iнвалiд без обох нiг. Поруч з ним, просто на цеглинах тротуару, лежав кашкет, перевернутий догори низом, i в ньому – купка мiдних та дрiбних срiбних монет. Безногий стиха награвав на банджо i наспiвував з репертуару Вяльцевоi: «Белой акации гроздья душистые».

Це був вiдомий усiм киянам жебрак Шпулька. О восьмiй годинi його привозила сюди племiнниця Поля – дiвчина з довгими русими косами, а забирала о другiй вночi. Шпулька працював лише в вечiрнi години: в цю пору ряснiше було п'яних i бiльше «чистоi» публiки, а п'янi i «чиста» публiка, як вiдомо, подають щедрiше. Крiм того, вдень у Шпульки були iншi справи та iнакший клопiт.