Мир хатам, війна палацам

І при Тимчасовому урядi мiнiстрiв-капiталiстiв так само лишаеться грабiжницькою, iмперiалiстичною вiйною…»

– Насамперед, – вдавався у мрii i Ян Фiалек, збуджено посiпуючи русяву борiдку, – здiйснимо гасло: заводи – робiтникам, землю – селянам!

І на папiр лягало:

«Земля, як i ранiше, залишаеться досi у помiщикiв, а на селян, котрi насмiлюються вимагати ii для себе, Тимчасовий уряд, як i цар Микола давнiше, насилае карателiв-офiцерiв…»

Виходив наче й не лист до солдата Дем'яна на фронт, а цiла прокламацiя.

Втiм, цi слова i були з прокламацii – щойно видрукуваноi киiвськими бiльшовиками у друкарнi на Думському майданi.

Іван Бриль теж прилучав свiй голос до мрiйникiв, але – така вже вдача в нього була – зауважував розсудливо:

– На свiтову революцiю тодi нас потягне, право-слово, товаришi: щоб, значить, не тiльки для нас, а для всiх трудових людей на свiтi настала свобода i восторжествувала програма соцiал-демократii. Ось слухайте менi сюди, я зараз це точно скажу…

Але непосидячий Максим Колиберда прохоплювався, щоб старий його побратим не заговорив аж до ранку:

– Атож, атож! Щоб нiде не було на свiтi нi банкiрiв, нi фабрикантiв, алi помiщикiв…

І тодi сам собою лягав у листi до солдата Дем'яна висновок з усього сказаного попереду:

«Солдат! Виходь з окопiв! Кажи: геть вiйну! Викликай з нiмецьких окопiв нiмецького солдата – вiн такий же робiтник i селянин.

Нехай i вiн скаже: геть вiйну! Братайтеся, солдати ворожих армiй! До братання на фронтi закликае солдатiв бiльшовицька партiя та вождь, товариш Володимир Іллiч Ульянов-Ленiн…»

Але тут сумнiви та побоювання вже остаточно перейняли обережного та оглядистого Оксентiя Нечипорука, i вiн стривожено пiдкинув ще запитання:

– А коли пани, помiщики, буржуазiя всяка та паразити не дадуть своеi згоди на те? Що тодi буде?

– Ох i веремiя ж тодi, браток, почнеться! – скрикував Боженко.

– Тихо, ти! – спиняв його Іванов i зиркав скоса на дверцi до комори. – Молодих побудиш!

І вони писали далi й гомонiли стиха – щоб не розбуркати молодих у iх першому прекрасному шлюбному снi.

Довкола хати, у садочку i на вулицi, було зовсiм тихо – самий солов'iний спiв. Але солов'iний спiв не порушуе нiчноi тишi, тiльки заглиблюе ii. І тiльки паровознi гудки з далекого Киева-Другого та гудки пароплавiв з Днiпра iнколи вповзали в кiмнату крiзь розчиненi вiкна: далекi гудки паровозiв та пароплавiв, зовсiм нечутнi вдень, вночi стають наче гучнiшi, бiльш хвилюючi i тривожнi.