Американська криптологія. Історія спецзв'язку

Ярдлi категорично заперечував i пiдготував доповiдь пiд назвою «Вивчення та розкриття кодiв i шифрiв», у якiй вказував, що Сполученi Штати мають досить ворогiв у всьому свiтi, тому розкриття iхнiх шифросистем дозволить уряду завчасно одержати iнформацiю про можливi загрози нацiональнiй безпецi.

Ярдлi пропонував не припиняти цю роботу, а реорганiзувати «МІ-8» у криптослужбу мирного часу з подвiйним пiдпорядкуванням Державного департаменту та Генштабу Вiйськового департаменту. Ця аргументацiя настiльки вразила начальника розвiдки генерала Мальборо Черчиля, що вiн умовив держсекретаря зберегти «Бюро шифрiв» i фiнансувати його роботу з таемного фонду.

Це «Бюро шифрiв», що пiзнiше стало вiдомим як «американський чорний кабiнет» (англ. american black chamber) (далi – АЧК), повинно була спiльно фiнансуватися двома департаментами на суму приблизно в 100 000 доларiв у рiк, але ii фактичнi витрати нiколи не досягали цiеi суми. За законом платежi Держдепартаменту, що почали надходити в червнi 1919 року, не могли бути на законних пiдставах витраченi в межах Вашингтона, i тому Ярдлi разом з пiдiбраним зi складу «МІ-8» персоналом АЧК незабаром переiхав до Нью-Йорка.

Вiйськовим департаментом АЧК був уперше профiнансований лише 30 червня 1921 року. Первiсний бюджет Бюро склав 45 тисяч доларiв замiсть запитаних 96 тисяч, а до 1929 року знизився до 19630 доларiв.

Кiнцевим продуктом криптослужби був бюлетень, що надсилався до Вiддiлу вiйськовоi розвiдки та Держдепартаменту, у який включалися усi факти, що заслуговували уваги, природно, без посилань на справжне походження iнформацii.

Усi повiдомлення починалися стереотипно: «Із джерел, що заслуговують довiри, встановлено, що:». При цьому нiякого iнформацiйно-аналiтичного пiдроздiлу в «Бюро шифрiв» не iснувало, матерiали вiдбирав особисто його керiвник, часто за суб'ективними ознаками.

Пiслявоенне дешифрування АЧК нiмецького листування базувалися на отриманих у Нiдерландах у 1919 роцi ключах, що запропонував американським представникам iнiцiативник, вiдомий пiд агентурним псевдонiмом «Дачмен».

Як часто траплялося в подiбних випадках, «Дачмена» обдурили: коли вiн залишив кодовi таблицi для вивчення, iх сфотографували i повернули, нiбито через непотрiбнiсть. На пiдставi його даних американцi зумiли розкрити нiмецькi коди з позначеннями «2500», потiм «2970», «9700», «5300» i «1219».