Європейська криптологія

Скитала являла собою дерев'яний цилiндр, навколо якого намотувалася смужка шкiри або пергаменту. Вiдправник писав повiдомлення по всiй довжинi скитали, а потiм розмотував смужку, на якiй пiсля цього залишався безглуздий набiр букв. Повiдомлення виявлялося зашифрованим. Вiсник брав шкiряну смужку й звичайно ховав повiдомлення, використовуючи смужку як пояс, буквами усередину, тобто крiм зашифровування застосовував також i стеганографiю. Щоб одержати вихiдне повiдомлення, адресат просто намотував смужку шкiри навколо скитали того ж дiаметра, що й скитала, якою користувався вiдправник.

У 404 роцi до н.е. до спартанського полководця Лiсандра привели вiсника, який був закривавлений та ледве тримався на ногах, одного з 5-ти вiсникiв, що залишився живим пiсля вкрай небезпечноi подорожi з Персii. Вiсник передав свiй пояс Лiсандру, що намотав його навколо своеi скитали й прочитав, що перський военачальник Фарнабаз збираеться напасти на нього. Завдяки скиталi Лiсандр встиг пiдготуватися до нападу й вiдбив його.

Грецький iсторик Плутарх так описав цей спосiб шифрування: «Вiдправляючи до мiсця служби начальника флоту або сухопутного вiйська, ефори вручають вiд'iжджаючому круглий цiпок. Інший, зовсiм однаковоi довжини й товщини, залишають собi. Цi цiпки й називають скиталами. Коли ефорам потрiбно повiдомити яку-небудь важливу таемницю, вони вирiзують довгу й вузьку, як ремiнь, смугу папiрусу, щiльно, без промiжкiв намотують ii на свою скиталу й пишуть на нiй текст.

Потiм знiмають смугу й без цiпка вiдправляють ii военачальнику. Оскiльки букви на нiй розмiщують без усякого зв'язку, розкиданi безладно, прочитати написане вiн може, тiльки взявши свою скиталу й намотавши на неi вирiзану смугу, щоб, водячи очами навколо цiпка й переходячи вiд попередньоi до наступноi, мати перед собою зв'язне повiдомлення».

Це те ж саме, начебто букви писати не пiдряд, а через домовлене число по кiльцю доти, поки весь текст не закiнчиться.

Повiдомлення «ВИСТУПАЙТЕ» при окружностi палички в 3 букви дасть шифровку «ВУТИПЕСАТЙ».

Для прочитання шифровки потрiбно було не тiльки знати систему засекречування, але й мати ключ у виглядi палички визначеного дiаметра. Знаючи тип шифру, але не маючи ключа, розшифрувати повiдомлення було би складно. Шифр був досить популярний у Спартi й багато разiв удосконалювався в пiзнiшi часи.