Радянський спецзв'язок

Перша ручна телефонна станцiя Московськоi мiськоi телефонноi мережi на 800 номерiв була вiдкрита в 1882 роцi у будинку №6 на Кузнецькому мостi. У списку ii телефонних абонентiв значилося 26 осiб. Це були в основному багатi комерсанти, промисловцi, здатнi дозволити собi таку «розкiш».

Телефонна станцiя працювала з однопроводовими абонентськими лiнiями та використанням дошок системи Гiлеланда емнiстю 50 номерiв кожна. Цей пристрiй являв собою ручний комутатор з вертикальною панеллю та горизонтальним столом, на якому розташовувалися подовжнi i поперечнi латуннi смуги товщиною у пiвмiлiметра.

Цi смуги з'еднувалися вставним штепселем. Мiж вертикальною дошкою та горизонтальним столом розмiщалися 50 (по одному на кожен номер) викличних клапанiв, розташованих у два ряди.

Абонентськi лiнii пiдключалися до клем на зворотному боцi комутаторноi дошки. Кожна з них з'еднувалася з електромагнiтом вiдповiдного викличного клапану та вiдповiдних смуг на горизонтальному столi й вертикальнiй панелi.

По мiрi розширення станцii до кожноi дошки Гiлеланда вмикалися сполучнi лiнii для зв'язку з iншими дошками станцii. Наприклад, московська станцiя до кiнця XIX столiття мала 16 дошок з 90 сполучними лiнiями в кожнiй.

Абонентськi пристроi в той час складалися з трубки Белла, мiкрофона Блейка, iндуктора i дзвоника Гiлеланда та батареi елементiв Лекланше. Цi телефоннi апарати, що одержали назву Белла-Блейка, викликали масу дорiкань, зокрема, через незручнiсть розмiщення мiкрофона (вiн був вмонтований у корпус апарата, i щоб говорити, приходилося нахилятися), а також через велику взаемну iндукцiю однопровiдних абонентських лiнiй та недосконалоi пiдоймовоi системи, що найчастiше давала збоi.

Користуючись своiм монопольним правом, компанiя Белла встановила високу плату за користування телефоном – 250 карбованцiв у рiк i, забезпечивши себе надвисоким прибутком, не прагнула вкладати кошти в удосконалення побудованоi системи, навiть незважаючи на численнi скарги.

Нерiдко абонент не мiг з'еднатися з другим абонентом протягом декiлькох годин.

На кожнiй станцii працювало одночасно декiлька телефонiсток. Одна з них, одержавши сигнал виклику, запитувала абонента, з ким вiн бажае встановити зв'язок. Якщо необхiдний номер був увiмкнутий до iншого комутатора, перша телефонiстка голосно сповiщала про це iншу.