Старший боярин (збірник)

І коли ти, Гордiю, кажеш, що спiвало цю нiч, то вже певно не без того, щоб не iхав Маркура Пупань на своiм чорнiм конi з Розсохватоi могили.

І спитався Гордiй:

– А дiвчат вiн теж хапав?

– Дiвчат – нi… Та те, що було, минуло, а тому, що мае бути, треба якось запобiгти. Треба, мабуть, освятити двiр, – сказала тiтка Горпина, встаючи з-за столу.

Устав i Гордiй…

Роздiл четвертий

В понедiлок уранцi сонця вже було повен двiр. І кукурiкання, i квокання, i кудкудакання, i пищання курчат здавалося криком соняшного свiтла.

І Гордiй, жмурячися i розшолопуючи, умивався з вiдра коло криницi. Потiм, увiйшовши в хату, узяв з мисника маленький глечик свiжонадоеного молока i нашвидку випив з житнiм хлiбом. Далi, витягши сапу з-пiд лави, пiшов на город пiдгортати картоплю. Город тягся вiд межi тiеi, що йшла проз двiр, до графського лiсу. На межi роси було страшно густо. Картопляне бадилля, набубнявiле та цупке вiд нiчноi вогкостi, широкими листями теж гнулося вiд роси. На обидва боки вiд тiтчиного городу розходилися людськi. На одному з них якась молодиця, сповнена тiеi свiжостi, що i все вранiшне зело, пiдгортаючи кущi, радiсно спiвала. Але слiв розiбрати не можна було. На городах i далеко за ними на полях перекочувалися купи туману, якi вiддiлялися вiд холодного Тясмину. Всi вони з одного боку були рожевi, бо сонце, розправляючи та вирiвнюючи смуги свого промiння, одпихало iх до далеких обрiiв i знехотя забарвлювало. «Якщо не в берег, то десь туди погнали тiтка корови пасти», – подумав Гордiй, високий, русявий парубок, i, нагнувшися i пiдкачавши холошi штанiв, бо був босий, став сапати. Кожний раз йому спадав непокiрно чуб на очi, i хлопець зводився i закидав його рукою назад. Над ним жайворiнок трiпотiв крильцями в соняшному промiннi i щебетав. Промiння розбивалося i ламалося i летiло Гордiевi в чуб, з якого блищало тисячами iскор.

Але вiн цього не помiчав i, закидаючи рукою раз по раз волосся, струшував цiлi пригорщi ламаного та битого свiтла на землю.

Город був чистий i вiд мишiю, i вiд пирiю, i вiд щирицi, i вiд лободи. Розворушена земля, сповнена перетрухлих трав'яних корiнцiв, пахла картопляним бадиллям. Де-не-де попадався то перерiзаний черв'як, то цеглинка, то черепок. І враз, вiд необережного руху сапи, викотилася наверх цьогорiчна картоплина. Гордiй з жалем взяв ii в руки й, нахилившися, здавив пальцями. На нiй розсунулася молоденька шкiрка, оголивши тверде рожеве черевце земляноi кульки.