Старший боярин (збірник)

Але чи ви з пошани цiлували в руки хоч одного свого учителя? Виходить, що така пошана, яку ви хочете виявити менi, зв'язана iз станом нашого культу. І тому в хлопця з вашими переконаннями вона буде нiщо iнше, як лицемiрство. А всяка нещирiсть нiвелюе людський характер i роз'iдае волю певнiше, нiж iржа залiзо. І ви вже менi вибачайте, що я заради першоi зустрiчi з вами, хоч ви вже вчитель, дозволю собi дiйти краю в думцi, пiднятiй у душi даною хвилиною. Наше життя, незважаючи на те, що свiт ввесь е дивне Боже створiння, варте, аби його проклясти всiм гнiвом нашого серця, бо воно коротке, бо ми мусимо у великих муках його кидати i переходити в iнший свiт.

Але коли ми його не проклинаемо, то тодi вже не обтяжуймо умовностями, якi не вiдповiдають переконанням нашоi совiстi. Та сiдайте, будь ласка. Це от моя дочка Варка, а то ii наречений Харлампiй Пронь. Не обтяжуймо, кажу, умовностями, якi не вiдповiдають правдi формування нашого духовного ества i найгрунтовнiшому його цементу – тiй думцi, що нею ми приймаемо i мiряемо свiт.

Тут вiн закашлявся i, взявши чайник, який стояв коло нього на столi, з рурки потяг рiдини, змiстимоi у ньому, i знов поставив на те саме мiсце. Гордiй, аж тепер сiвши, обвiв усiх очима i помiтив, що Пронь круглоголовий, з червоним обличчям i вусами, пiдкрученими вгору. Але побачене не перейшло у настрiй i не пiдсилило готового в душi, бо якраз увiйшла Дунька i почала споготовлювати стiл i не дала устоятися сприйнятому. Вона поставила у шклянiм вiдерцi малинового варення, i у великiй синiй вазi на високiй нiжцi жовтих солодких та крихких коржикiв.

І поставила перед кожним запахущого чаю i по малесенькiй посудi для варення. Всi стали брати варення i пити чай. Сьорбнув i Гордiй, але, опiкшися, вiдсунув питво, аби стигло. Це помiтив Пронь i порушив загальне мовчання.

– Що, немае хисту пити культурну рiдину?

Гордiй, зненацька захоплений питанням, в едину мить збагнув, що незадоволення в його душi i важкiсть там е нiщо iнше, як ненависть до Проня.

І, нiчого не сказавши, став тяжко дихати. Але панна Варка, слiдкуючи пильно за всiма, поспiшила Лундиковi на виручку:

– А ви iжте коржики, поки прохолоне трохи чай. Вони i без нього добрi.

І вiн вже тепер побачив ii всю, одягнену в чорну шовкову сукню з рукавами по лiктi, i на високих дiвочих грудях знов червону квiтку, тiльки вже троянду. А з прегарноi ii голови злягала на спину i довга, i темна, i густа коса, пiдв'язана на потилицi бiлою стрiчкою.