Старший боярин (збірник)

І почув страшний своiм звучанням голос:

– Навколiшки, собача душе!

І глянув Гордiй на Проня знов, аж вiн уже стоiть, а з лiвого ока течуть сльози у два струмки по щоцi, i в правiй руцi тремтить револьвер, справлений йому в обличчя. І мить за миттю чорна голова кричить:

– Навколiшки, навколiшки, собача душе!

І що сподiялося в розбурханiй семiнаристськiй душi, але вiн, преспокiйно повернувшися спиною до небезпеки, став повiльно йти до кухонних дверей. І на едину тiльки мить йому забажалося плигнути через стiл, одiпхнути панотця, вискочити у вiкно i бiгти через яр додому тим самим напрямком, яким вiн уже йшов з першоi зустрiчi з панною Варкою.

Але перемiг темний людський iнстинкт, який знав, що стояння тут перед револьвером чи вклякання навколiшки з переляку або втiкання принесло б раптову смерть. Цьому темному почуттю допомогла i панна Варка, пiдскочивши до Проня з криком:

– Не стрiляйте!

І вдарила по озброенiй руцi.

Револьвер стрельнув i поцiлив в синю вазу, яка брязнула друзками.

І застукотiли жовтi коржики, розкочуючися по столi i гупаючи на пiдлогу разом з дзенькотом шкла. Гордiй опинився в кухнi. А отець Дмитро, тримаючи в правiй руцi чайник з горiлкою, пiдiйшов до Проня, який схвильовано ховав у кишеню зброю, заговорив:

– Будь ласка, шановний пане, цього тижня не турбуйтеся робити до нас вiзиту, бо панна Варка Дмитровна поiде до своеi родички в Полтаву!

А Пронь, повернувшися до панни, спитався:

– А ви що скажете?

Вона на нього подивилася i сказала:

– Нiчого.

І вийшла швидко у свою кiмнату, i чути було, як iзсередини заперлася. А Пронь вигукнув:

– Виходить, що чорта не прохай, вiн сам прийде. До побачення!

І, гупаючи пiдборами чобiт, вийшов iз столовоi. Отець пiдiйшов до дверей доччиноi кiмнати i постукав. Але звiдти почулися слова, здавленi риданням:

– Татусю, зараз не йдiть!

Батько вiдповiв:

– Добре, дитино.

І, обернувшися, почав дивитися по кiмнатi i нарештi гукнув у розчиненi дверi кухнi:

– Дунько, йди прибери!

І сам пiшов до себе в кабiнет. Увiйшла наймичка й стала роздивлятися по кiмнатi.

Роздiл восьмий

Ідучи додому, Гордiй переходив кладку над Тясмином i побачив у водi, що на головi немае семiнарського картуза. І аж зупинився вiд тiеi несподiванки. А потiм, махнувши зневажливо рукою, попростував до тiтки.