Старший боярин (збірник)

Хiба що десь дитина маленька вилiзе на шлях з-пiд боку сонноi матерi i, замурзавшись пилякою, реве на все сонне село, поки не почнуть iздити i поки перший з возовникiв не вiднесе з-перед кiнських нiг запацьорену дитину знов на свое мiсце, коли мати ще спить…» Гордiй був захоплений i був певний удачi, бо iм до розпорядимостi лишалося ще бiльше години обiднього часу. Вiн почував, що поспiшати не треба i що чим повiльнiше витратять уявну годину на свое дiло, тим удалiше воно буде завершене. Коли ж хлопцi уже хотiли входити хвiрткою в дворик до помiщичого дому, iм на дорозi став опецькуватий чоловiк iз садовими ножицями i спитав:

– До кого ви?

Гордiй вiдповiв:

– До пана… Ми з Копiтанiвського заводу по справi.

Пан знае.

Чоловiк сказав:

– Добре! – І, одвернувшися, гукнув: – Химко, а пiди лишень до контори та поклич полiцейського.

Гордiй, оторопiвши вiд такого сюрпризу, спитав:

– А навiщо нам полiцейський?

– Та в нас такий лад, що кожну людину, яка хоче до пана, веде полiцейський. Химко, пiди швиденько та поклич Вуханя, – гукнув вiн ще раз за кущi.

«Що за бiсовоi душi лад? – майнула в Гордiя думка. – Але нiчого робити, треба ждати i полiцейського, що буде, те й буде».

Дiвчина рокiв шiстнадцяти, яка сапала щось за деревами, побiгла з сапою, очевидно, до контори.

Полiцейський з рудими вусами iз шаблею на лiвiм боцi не забарився прийти:

– Ви по какой такой надобностi? – спитався вiн пiдозрiло.

Дiвчина i чоловiк з садовим ножем тим питанням так зацiкавилися, що стали чекати, чим скiнчиться ця оказiя[76 - Оказiя – непередбачуваний, рiдкiсний випадок (лат.

).]. Тим бiльше що покликаний представник влади був засапаний i нiби трохи збентежений. Гордiй, збагнувши надзвичайно вiдповiдальну мить, витяг вiзитову Проневу картку, яку йому дав пан отаман, i, показавши полiцейському, сказав:

– Нам звелiв пан Пронь, аби ми сьогоднi до його прийшли у дуже важливiй справi, яка стосуеться Копiтанiвського заводу i Сердегiвськоi економii. Про такi справи можуть говорити тiльки зацiкавленi.

Стороннiм людям до iх зась.

Полiцейський, прочитавши картку i почувши певнiсть у сказаних словах, але все-таки вагаючися, оглянув обох братчикiв i промовив:

– Ну ходiм, коли так.

Дiвчина i чоловiк з садовим ножем, мовчки провiвши iх очима за дерева, щось почали мiж собою говорити.

По обох боках парадних дверей рiс бузок i росли всякi квiтки у дуже вибагливо пороблених клумбах. Одна пiлка дверей була вiдхилена, i в нiй зсередини стримiв ключ.