Старший боярин (збірник)

А якщо справдi щось реальне е у твоiм словi, то це та голота, яка спiвае:

І ти гола, i я голий,

І голее привели,

Взяли голее за поли

Та й по хатi ги-ли-ли.

Спiвае, та журби не мае, та вiддае дiтей у найми до чужих колисок та до чужоi скотини. Та голота, що лiтом затикае дiрки у накриттi хат драними кожушками та свитками, а восени iх витягае i затикае гарбузовою гудиною з чужих городiв. А коли прийде зима, то тi свитки та кожухи, що цiле лiто стримiли у покрiвлях, надiвае на своi бруднi, смердючi та вошивi коркошi та йде красти солому з сусiдських ожередiв; рвати дошки з чужих тинiв i рубати хрести на кладовищах, аби тiльки просмердiти теплим димом у своiх немазаних та полупаних грубах та печах.

Та голота, що коли починае вранцi палити краденим паливом, то пiвкутка облиткае за буряком на борщ… А як забажае курити, то всi лутки, всi полицi i всi закапелки у господi обдивиться i, не знайшовши i на понюшку тютюнцю, вийде на вулицю i чигае: може, хто йтиме проз хату вулицею та й дасть хоч бичка докурити. А коли й це не пощастить, то йде, голодна, невмивана та обiрвана, никати на смiтники бiля розправи чи бiля школи з пекучою надiею знайти недокурок чи з губ пана писаря, чи з рота пана вчителя. Це те ледащо, яке в недiлю з довгою рукою попiд церковок» нажебрае шагiв та копiйок, накупить горiлки, та п'е, та спiвае:

Не йди, не йди, превражий дуко.

Де голота п'е.

І, де впаде, там i спить, запльована та забльована:

Прокинеться ж уночi —

Ззаду голе, пузо мокре,

Ще й копiечка в руцi.

І вiд повноти такого самопочуття перекинеться на другий бiк i спить до бiлого пелеха! Ось твоя Украiна! Ось во iм'я чие ви нас чухраете, неначе дiти весною листя на зеленiм верболозi.

І повернув лежачий обличчя до Лундика i, трохи звiвши голову, закiнчив:

– Але не довго вам вже розкошувати з чужого! На днях вас усiх, як голопузих горобенят з гнiзда, заберуть невблаганнi руки i вiддадуть на поживу не котам, а катам!

А Гордiй вiдповiв:

– Ми старе мiсце кидаемо, а про нове вам нiхто не розкаже, i ми ще погуляем на бiлiм свiтi.

І ще не одному доморослому кацаповi покажемо у пекло стежку.

– Не тiшся, хаме! У нас скрiзь око е, про яке вам i не сниться. І воно знайде для вас дорогу до чорта, саме тодi, коли ви про неi не маете й гадки!

– Учора ми його викололи кавказьким колодачем! – тоном ехидно-покiрним i заспокоюючим промовив Лундик.

– Яснiше… Я не розберу.