Старший боярин (збірник)

Що робити? І вiн постукав у шибку двiчi так, як навчав отець Дмитро. І вiдчув такий же спокiй, який вiн уже переживав, коли цiлився на Проня, аби вбити.

Із-за стiни швиденько вийшла дiвчина, одягнена в рясу, i, одкинувши клямку, ввiйшла в сiни. І гуркнула засувом. Гордiй ждав, що вона вийде надвiр, i вже нiяковiв, не знаючи, як опанувати ситуацiю. Але вона мелькнула знов у вiкнi за ту саму стiну, з-за якоi виходила. Хлопець, далi вже не вагаючися, зiйшов на ганок i вiдчинив дверi в сiни. Із них у келiю дверi були вже навстiж… І вiн опинився у пристановищi якоiсь дiвчини в чернецькiм одязi i сказав:

– Добривечiр!

Черничка, стоячи коло маленького столика, на якiм лежав дерев'яний хрест, i спираючися лiвою рукою на рiжок таки ж цього столика, застеленого чорним обрусом, замiсть звичайного привiтання на привiтання, спиталася злякано:

– Хто ви такий?

– Я Лундик! – була вiдповiдь.

– А хто ж вас навчив, як до мене добратися?

– Ваш батько. Вони послали мене до вас сказати, що виiздять iз цих краiв на кiлька рокiв.

Остаточно упiзнавши панну Варку, Гордiй виклав, так би мовити, офiцiальну причину свого вiзиту.

– Дякую. Був у мене батько про людське око, а тепер у мене виривають його i з цiеi дiлянки людських вiдносин. Роблять найсиротiшою сиротою навiть у цих стiнах. Так можуть справлятися тiльки тi люди, якi на цiм свiтi не те що не шанують, а навiть нищать свою кревнiсть. Люди заклопотанi тiльки собою. Люди дикi. Ідiть негайно з цiеi оселi. Лишiть мене моiй самотинi, про яку я так розпачливо марила останнiй час.

Чого ж ви стоiте? Облиште мене, – майже вигукнула тремтячим голосом нещасна дiвчина. Гордiй остовпiв вiд несподiваного звороту мови i спитався з таким почуттям, яке опановуе ту людину, що, впавши в водяний вир, шукае очима, за вiщо б ухопитися руками, аби тiльки не осiсти своею вагою у глибокий, смертельний холод бурхливоi стихii:

– А що я скажу вашому батьковi?

– Що? Нiчого! Немае у мене батька навiть такого, який був про людей.

Бо той казав, що сам приiде попрощатися перед вiд'iздом, а цей послав якогось, якогось… iдiть вiд мене. Ви вже зробили свою справу. Для вас, я бачу, немае нiчого святого на землi. Чого ж ви стовбичите? Зараз iдiте геть! Бо покличу черниць. Тут есть i полiцiя, – проказала вона зниженим, але страшно схвильованим i безжально погрозливим голосом. Та й пiдiйшла до вiкна i почала вiдчиняти його гарячково i задихано.

Гей, душа козацька молодецька, держися.